Вже не пригадую, де натрапив на рекомендацію цієї книги. Читав з метою поліпшити та упорядкувати мої уривчасті знання про буддизм й вона чудово впоралВже не пригадую, де натрапив на рекомендацію цієї книги. Читав з метою поліпшити та упорядкувати мої уривчасті знання про буддизм й вона чудово впоралась з цим завданням. Розділи по Філософію Махаяни та Будду в буддизмі Махаяни місцями не зовсім зрозумілі, та все одно це не йде в жодне порівняння з жахливим Введение в изучение буддийской философии, яке на роль Вступу зовсім не годиться....more
Невеличка книжечка, що містить дві розмови Елізабет Рудінеско та Алена Бадью, присвячені тридцятій річниці смерті Жака Лакана. Співрозмовники згадуютьНевеличка книжечка, що містить дві розмови Елізабет Рудінеско та Алена Бадью, присвячені тридцятій річниці смерті Жака Лакана. Співрозмовники згадують, як відкрили для себе Лакана, особисті зустрічі з ним та розмірковують щодо актуальності його думки. Занотовув дещо з цікавого для себе.
Чим Лакан приваблював співрозмовників
Бадью: «Лакан дозволив мені рухатися в ногу з теоретичним антигуманізмом, при цьому я міг зберігати вірність моїй сартріанській юності та поняттю суб’єкта»
Рудінеско: «З одного боку Лакан повертається спиною до сцієнтизму, а з іншого — до обскурантизму»
Про політику
Рудінеско: «Для нього травень 68-го був оманливим рухом, який виражав аж ніяк не волю до загального звільнення, а, навпаки — несвідоме бажання повсталих сил стати об’єктом іще безжальнішого гноблення… По суті, Лакан уважав, що істина революція, єдина бажана революція — це фройдистський психоаналіз! На його думку, лівацьке збурення могло звести лише до реставрації деспотизму»
Бадью: «Частково геніальність Лакана й полягає в такій конститутивній амбівалентності його думки. У вченні Лакана незаперечно консервативні позиції співіснують із крайньо радикальними елементами. З одного боку, людська тварина закорінена в непорушний ґрунт, вона структурована мовою й підлягає чинності прадавнього Закону, чиїм організаційним позначником є Ім’я-Батька. Однак, з іншого боку, вона може все ж таки звільнитися від цих тягарів і перевинайти саму себе»
Про мову Лакана
Бадью: «Питання літературного стилю Лакана насправді фундаментальне, оскільки він є ключовим складником його ідентичності… Мова Лакана є місцем зустрічі, непростого і майже тривожного злиття сновидного наративу та гострого леза формули, на яке здатна французька мова»
Рудінеско: «Лакан поміщає себе то по боці XVII століття (Лафонтен, Ларошфуко), то по боці XVIII століття й бароко. Література XIX віку, романтична й позитивістська, йому чужа»
Рудінеско: «Що стосується письменників, які справді на нього повпливали, то Лакан зрештою доволі мало говорить про сюрреалістів, із якими багато спілкувався і в колі яких часто бував. Нескладно помітити, що Лаканові смаки схиляли його радше до творчости таких поетів та літераторів, як Малларме та Джойс.. Втім, на мою думку, його зв’язок із філософією та театром — давньогрецькими трагедіями, але також із Шекспіром і Клоделем — був значно глибшим»
З деяким скепсисом підходив до цієї книжки, бо що нового українці можуть дізнатись у японців про failed heroes? Але її часто рекомендують для поліпшенЗ деяким скепсисом підходив до цієї книжки, бо що нового українці можуть дізнатись у японців про failed heroes? Але її часто рекомендують для поліпшення розуміння японською культури й світогляду, тому я ризикнув.
Як видно з назви, тут йдеться про постаті, які мають беззаперечний героїчний статус у Японії, попри те, що формально вони зазнали поразки, а їхні дії у більшості випадків привели до наслідків прямо протилежних їхнім намірам. На Заході вони, скоріш за все, вважалися б невдахами, але в Японії часто вшановуються більше за традиційних у західному сенсі героїв, які там теж є. Причина цієї відмінності лежить у різному погляді на життя: іудейсько-християнський підхід ґрунтується на втішній ідеї, що, поки людина зберігає віру, Бог буде на її боці, і вона, або принаймні її справа, врешті переможе. Американцям, звичайно, знайомий відчай, але він випливає не з філософського усвідомлення екзистенційних обмежень людини, а від розчарування, яке походить із надмірної надії на можливість досягти щастя. Японський погляд протилежний, вони з давніх-давен змирились з тим, що світ не лежить у добрі. Попри в цілому бадьорий та енергійний національним характер, в японців присутнє глибоке напруження природного песимізму, відчуття, що в кінцевому підсумку все проти нас і що, як би сильно ми не прагнули, ми втягуємось у програшну гру. Рано чи пізно кожна людина приречена на невдачу; бо, навіть якщо він зможе подолати різноманітні перешкоди, встановлені суворим суспільством, він, нарешті, буде переможений природними силами віку, хвороби та смерті. Автор вбачає причину тако ставлення до життя у поєднанні буддизму Махаяни, який був панівним віруванням у Японії довше, ніж у будь-якій інший країні, та схильністю регіону до землетрусів та інших природних катастроф. Проте у японського підходу є і свої переваги: визнання особливої краси, властивої швидкоплинності, світовим нещастям і «пафосу речей» (mono no aware), багато в чому замінює західну віру в можливість «щастя». Японське розуміння lacrimae rerum відбиватися в інстинктивному співчутті до трагічної долі failed hero, поразка якого супроти ворожого світу в найбільш драматичній формі зображає протистояння кожної живої істоти з лихами, стражданнями та смертю. Хоча ми зрештою приречені на те, щоб страждати, пафос земного нещастя особливо гострий, коли жертва молода, чиста та щира. Її падіння в людській формі представляє найсуттєвіший з японських образів — опадання крихкого цвітіння вишні.
Як бачите, основну ідею «The Nobility of Failure» не так складно пояснити. Але що ж тоді складає основний обсяг її тесту? Це десять розділів, кожний з яких присвячений конкретному прикладу failed hero, розміщених у хронологічному порядку: принц Ямато Такеру, Йорузу, принц Аріма, Суґавара но Мітідзане, Мінамото-но Йошіцуне, Кусунокі Масашіґе, Амакуса Широ, Ошио Хейхачіро, Сайґо Такаморі та останній розділ про воїнів-камікадзе. Більшу частину книги я завдавався питанням, нащо так багато прикладів, бо щоб схопити основну думку можна обмежитись декількома. Ближче до кінця я збагнув, у чому справа, бо у книзі є ще один герой. Айван Морріс був доволі близьким другом Юкіо Мішими, імовірно, написати цю книгу його спонукала вчиненена Мішимою спроба псевдоперевороту, а однією з цілей було прояснити логіку цього вчинку і спростувати викликану непорозумінням репутацію на заході Мішими як фашиста. Автору було важливо показати тисячолітню тяглість цієї японської традиції, та зробити наголос на тому, що Мішима керувався саме нею. У цьому розрізі найцікавіші останні три розділи, бо присвячені постатям, які безпосередньо надихали Мішиму. Зокрема одним з його останніх творів був великий есей про Ошио Хейхачіро. В них також розглянуті інші джерела світогляду героїв, крім загального японського світосприйняття, викладеного у попередньому абзаці: філософія конфуціанського мислителя Ван Янміна, самурайський етос та дзен-буддизм. ...more
Строката добірка невеликих текстів Беньяміна, якщо тут і була якась концепція у підборі, я її не збагнув, як і принцип розташування текстів (не хронолСтроката добірка невеликих текстів Беньяміна, якщо тут і була якась концепція у підборі, я її не збагнув, як і принцип розташування текстів (не хронологічний). «Про спроможність мімесису» скорочена версія статті «Учення про подібне», нащо вони тут обидві, не зрозуміло. «Про поняття історії» переклали заново (перший варіант входив у Вибране)....more
Книга не про те, як читати Лакана, а проте, як через Лакана читати що завгодно, від Шекспіра та Голлівуду до конструкцій унітазів (так, саме з цієї кнКнига не про те, як читати Лакана, а проте, як через Лакана читати що завгодно, від Шекспіра та Голлівуду до конструкцій унітазів (так, саме з цієї книжки легендарний жижеків аналіз взаємозв’язку ідеологій та унітазів, через це ставлю на одну зірочку більше, ніж варто було). Цікава і часом корисна інтелектуальна вправа, не варто тільки забувати, що Шекспір, кінорежисери та дизайнери унітазів насправді не мислили таким чином, принаймні, свідомо. З іншого боку, тут не про свідоме й мова. ...more
Не маю ні фаху, ні зухвалості щось писати й тим більше оцінювати «Джвандзи», лише трохи зупинюсь на перекладі.
Все, що про нього писали, правда: Вон ГНе маю ні фаху, ні зухвалості щось писати й тим більше оцінювати «Джвандзи», лише трохи зупинюсь на перекладі.
Все, що про нього писали, правда: Вон Гак вдало архаїзував текст, наче той українською і був написаний. Він максимально локалізував текст: перекладені деякі імена й топоніми, назви титулів й мір довжини. Типово китайським поняттям підібрані українські відповідники: Де — Сила, Дао — Правда, Інь/Ян — Озиме/Яре — в передмові детально розібрані підстави вибору відповідника для кожного терміна. Якщо підсумувати слова перекладача: не треба боятись одомашнювати слова, треба боятись одомашнювати смисли.
Проте лишились незручні питання:
Чи достатньо п’ятирічного вишколу з класичної китайської в ордені Чог’є для фахового перекладу? Погугливши, мало що дізнався, крім скандалу з керівництвом ордена кілька років тому.
Чому науковою редакторкою була обрана мистецтвознавиця за фахом?
Чи знає українську росіянин Єгор Гребнев, чий відгук розміщений на задній обкладинці? ...more
Буде великим перебільшенням сказати, що я зрозумів бодай половину з викладеного в цій книзі. В ній немає побіжної історії буддійської філософії та сисБуде великим перебільшенням сказати, що я зрозумів бодай половину з викладеного в цій книзі. В ній немає побіжної історії буддійської філософії та систематичного викладу її основних положень (П’ятигорський відразу попереджає про це в передмові). Книга складається з дев’ятнадцяти семінарів, які автор проводив в різних університетах, кожен містить один або декілька буддистських текстів та коментарі П’ятигорського до них. Вони радше накидують координатну сітку для буддійської думки, ніж прокладають шлях для її розуміння.
Єдине, в чому я переконався - буддизм геть відмінний спосіб мислення від звичного нам на Заході. Ба більше, він навіть для індуїстів здавався дивним, чим пояснюється його поступове зникнення з Індії. Тому будь які паралелі варто проводити з обережністю. Трохи раніше я читав Наперекор современному миру. Традиционализм и тайная интеллектуальная история XX века і не міг збагнути, чому традиціоналісти майже ігнорували буддизм. Тепер мені зрозуміло, що в буддизмі подібне обскурантне мислення просто неможливе....more
Доволі дотепна книга, яка пояснює лаканівську теорію на прикладах з масової культури. Вона написана в 1991 році, тому розбору на “свіжих” прикладах туДоволі дотепна книга, яка пояснює лаканівську теорію на прикладах з масової культури. Вона написана в 1991 році, тому розбору на “свіжих” прикладах тут не знайти, Жижек очікувано зосереджений на своєму любимому Гічкоку та film noir. З назви можно зробити висновок, що це такий Лакан для чайників, але це не зовсім так. Бажано все таки мати якесь загальне уявлення про лаканівський психоаналіз: коли мені років десять тому трапився російський переклад цієї книги, я мало що в ньому зрозумів....more
Британський історик Марк Седжвік стверджує, що його книга це перша спроба написати історію традиціоналізму. Традиціоналізм тут слід розуміти не в широБританський історик Марк Седжвік стверджує, що його книга це перша спроба написати історію традиціоналізму. Традиціоналізм тут слід розуміти не в широкому сенсі, як синонім консерватизму. Йдеться про конкретний напрямок думки, започаткований Рене Геноном у 1920-х роках і розвинений його послідовниками.
Написати історію цього явища не така проста задача, як може здатись, бо більшість традиціоналістичних організацій намагались широко не афішувати свої діяльність, або взагалі були таємними. Седжвік часто збирав інформацію особисто спілкуючись зі свідками подій, тому значна частина посилань у книзі на особисто взяті інтерв'ю та листування. Це головний фактологічний недолік книги, про який автор чесно попереджає в передмові.
Книга британського історика доволі виважена, і не дає оцінок традиціоналізму, автор лише документує історію його розвитку від Генона до Дуґіна, і тільки в післямові дозволяє собі зробити короткі висновки з викладеного.
Думка Генона не була досить оригінальною, різні її елементи сформульовані задовго до його народження, він радше комбінатор, ніж оригінальний мислитель. Седжвік виділяє три базові ідеї, приманні традіціоналістичній думці.
1. Перенніалізм, від philosophia perennis - вічна філософія. Грубо кажучи, ідея, що у всіх релігій єдине першоджерело.
2. Інверсія. Перетворення первісної істини, власне philosophia perennis, даної людству на початку у формі одкровення, на свою протилежність. Найважливіша ідея традиціоналізму, інверсія розглядається як всепроникаюча ознака сучасності. З її допомогою традиціоналісти пояснювали майже всі події ХХ століття: коли все навколо занепадає, люди у своєму безумстві вважають, що є свідками прогресу.
3. Ex oriente lux. Схильність шукати мудрість на Сході, в противагу Заходу. Сам Генон починав з Веданти, а закінчив прийняттям ісламу.
Коли Генон на початку 1920-х намагався захистити в Сорбонні диссертацію "Загальний вступ у дослідження вчень індуїзму", що ґрунтувалась на тардиціалістичному підході, індолог Ситльвен Леві її вщент розніс. На його думку в роботі Генона не було достатньо історизму та історичної критики, при цьому він відкидав всі факти, які не вкладались в його теорію, що весь індуїзм зводиться до Веданти, і до того ж вірив у містичну передачу первісної істини, що з точки зору науковця було вже відверто смішно. Через сто років додати додати до зауважень Леві нічого, традиціоналізм скоріше заснований на вірі, ніж на науковому пізнанні.
Запорука успіху Генона в тому, що він по-новому узагальнив старі ідеї, і довів їх до точки, звідки їх змогли підхопити і розвинути інші. Послідовники Генона спрямували його думку у різні напрямки: Фрітьоф Шуон - у створення релігійних організацій, Юліус Евола - у політику, Мірча Еліаде - у науку, Сеїд Наср та Александр Дуґін - у позаєвропейський світ. Їхні наміри та ідеї могли сильно відрізнятись, але вони всі вірили у т.з. Традицію і шукали способи іі відновлення. Генон вважав що її передача зберігалась лише в масонів та суфіїв. Послідовники з ним не завжди погоджувались, і звертались також до індуїзму, поганства та православ'я. При цьому переважна частина обирала іслам. Цікаво також майже повне ігнорування традиціоналістами буддизму.
Книга містить доволі детальний опис виникнення та розвитку традицоналістичних рухів. Нажаль, він досить побіжно зупиняється проникненні цих ідей у масову культуру, окрім Росії, де Дуґін став мейнстрімом. Але з огляду на маргінальність теми в науковому середовищі, альтернатив книзі Седжвика я не знайшов. ...more
Ревізіоністська за характером книга Каратані намагається позбутися афіноцентричності давньогрецького канону та по новому прочитати досократиків. Як віРевізіоністська за характером книга Каратані намагається позбутися афіноцентричності давньогрецького канону та по новому прочитати досократиків. Як відомо, філософія зародилась не на материковій Греції, а в Іонії - грецьких колоніях на західному узбережжі Малої Азії. Саме тут мешкали більшість філософів, яких приянято називати досократиками: Парменід, Геракліт, Фалес, Піфагор та інші. Каратані вважає, що колонії мали іншій суспільний лад, ніж материнські міста, бо не наслідували їхню класову ієрархію (проводяться аналогії з колоніями вікінгів в Ісландії та англійців в Америці). Тут існувала так звана ізономія, де ізо значить рівний, а номос - загальне користування, тобто лад, за якого існували рівні права, але не було кратос - влади авторитета. Саме ізономія зробила можливою появу філософської думки. Каратані робить несподіваний крок, політизуючи філософію досокра��иків - вони, як відомо, не писали безпосередньо про політику, але сама їхня філософія була відповіддю на кризу іонійських міст, та спробою її осмислити. Завершується книга аналізом впливу досократиків на Афіни, де Сократ трактується як прихильник ізономії на противагу диктатурі та демократії. А це, відповідно, вимагає по іншому сприйняти і учнів Сократа - Платона та Ксенофана.
Я не фахівець з філософії, щоб кваліфіковано прокоментувати цю працю, але в неї є очевидне слабке місце. Брак фактичних відомостей про життя в містах Іонії та самих досократиків зводить багато тверджень Каратані до рівня припущень, правдоподібних, але не доведених. ...more
Loading...
