What do you think?
Rate this book
Щодо критики насильства
Вальтер Беньямін був незвичним філософом. Він не мав системи і не прагнув її мати; він не мав чіткої ідеології, хоч його можуть використати і справа, і зліва; не мав якоїсь зрозумілої всім професії; навіть не мав стабільного помешкання, здебільшого не залишаючись у своїх тимчасових квартирах чи в готелях більше, ніж на півроку. Одне слово, він сам був уособленням тієї реальності, в якій жив: реальності розірваної, шизофренічної, уривчастої; а тому, не прагнучи звести її до якоїсь системи, він прагнув просто давати слово кожному з маленьких фраґментів розірваного життя.
Передмову до видання написав один із найкращих знавців творчості Вальтера Беньяміна, відомий сучасний український філософ Володимир Єрмоленко.
Передмову до видання написав один із найкращих знавців творчості Вальтера Беньяміна, відомий сучасний український філософ Володимир Єрмоленко.
- GenresPhilosophy
312 pages, Hardcover
Published June 7, 2012
About the author
Walter Benjamin
747 books1,862 followersWalter Bendix Schönflies Benjamin was a German Jewish philosopher, cultural critic, media theorist, and essayist. An eclectic thinker who combined elements of German idealism, Romanticism, Western Marxism, Jewish mysticism, and neo-Kantianism, Benjamin made influential contributions to aesthetic theory, literary criticism, and historical materialism. He was associated with the Frankfurt School and also maintained formative friendships with thinkers such as playwright Bertolt Brecht and Kabbalah scholar Gershom Scholem. He was related to German political theorist and philosopher Hannah Arendt through her first marriage to Benjamin's cousin Günther Anders, though the friendship between Arendt and Benjamin outlasted her marriage to Anders. Both Arendt and Anders were students of Martin Heidegger, whom Benjamin considered a nemesis.
Among Benjamin's best known works are the essays "The Work of Art in the Age of Mechanical Reproduction" (1935) and "Theses on the Philosophy of History" (1940). His major work as a literary critic included essays on Charles Baudelaire, Johann Wolfgang von Goethe, Franz Kafka, Karl Kraus, Nikolai Leskov, Marcel Proust, Robert Walser, Trauerspiel and translation theory. He also made major translations into German of the Tableaux Parisiens section of Baudelaire's Les Fleurs du mal and parts of Proust's À la recherche du temps perdu.
Of the hidden principle organizing Walter Benjamin's thought Scholem wrote unequivocally that "Benjamin was a philosopher", while his younger colleagues Arendt and Theodor W. Adorno contend that he was "not a philosopher". Scholem remarked "The peculiar aura of authority emanating from his work tended to incite contradiction". Benjamin himself considered his research to be theological, though he eschewed all recourse to traditionally metaphysical sources of transcendentally revealed authority.
In 1940, at the age of 48, Benjamin died by suicide at Portbou on the French Spanish border while attempting to escape the advance of the Third Reich. Though popular acclaim eluded him during his life, the decades following his death won his work posthumous renown.
Among Benjamin's best known works are the essays "The Work of Art in the Age of Mechanical Reproduction" (1935) and "Theses on the Philosophy of History" (1940). His major work as a literary critic included essays on Charles Baudelaire, Johann Wolfgang von Goethe, Franz Kafka, Karl Kraus, Nikolai Leskov, Marcel Proust, Robert Walser, Trauerspiel and translation theory. He also made major translations into German of the Tableaux Parisiens section of Baudelaire's Les Fleurs du mal and parts of Proust's À la recherche du temps perdu.
Of the hidden principle organizing Walter Benjamin's thought Scholem wrote unequivocally that "Benjamin was a philosopher", while his younger colleagues Arendt and Theodor W. Adorno contend that he was "not a philosopher". Scholem remarked "The peculiar aura of authority emanating from his work tended to incite contradiction". Benjamin himself considered his research to be theological, though he eschewed all recourse to traditionally metaphysical sources of transcendentally revealed authority.
In 1940, at the age of 48, Benjamin died by suicide at Portbou on the French Spanish border while attempting to escape the advance of the Third Reich. Though popular acclaim eluded him during his life, the decades following his death won his work posthumous renown.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
Read
August 25, 2024Дата прочитання — приблизна, а враження від прочитаного, на жаль, вже також неточні.
Серед цього корпусу есеїстики Беньяміна для мене особливо вирізняються літературно-критичні статті, присвячені Прусту та Кафці. Цікаво, що ці тексти самодостатні, вони наче існують як окремі літературні твори. Щодо матеріалу про Кафку, то в ньому особливим для мене є підхід Беньяміна до аналізу дитячих фотографій Кафки. Його погляд на ці образи, по-моєму, максимально наближається до зебальдівської оптики споглядання фотографій, що мені надзвичайно близька — спосіб візуалізації пам’яті, що відшукує (виявляє?) втрачене чи невидиме.
Нотатка для себе: обов'язково прочитати Пруста (він мені точно сподобається!), а також перечитати Кафку (його неможливо осмислити за одне прочитання) та його епістолярій.
Європа у Беньяміна постає бомбою сповільненої дії, вибухом якої стає (чи стане) війна. Це світ, який ускладнюється та погіршується щомиті, і нині, крізь призму презентизму, побачити його очима сучасника — завдання не з легких.
Звісно, на сприйняття текстів Беньяміна глибоко впливає знання про його смерть. Неможливо читати, не відчуваючи присутності неминучого, що нависає над кожним словом, особливо у відомому IX розділі есею «Про поняття історії».
Залишилися також питання до перекладача. Не зовсім зрозуміла мотивацію збереження оригіналу понять поряд із перекладеними еквівалентами. Звісно, у філософському дискурсі існує цілий корпус неперекладностей, але постійна присутність цих подвійних варіантів дуже відволікала мене, змушуючи оцінювати вибір перекладача, а не безпосередньо концентруватися на думці автора. Можливо, для настільки багаторівневих текстів доцільніше було б додавати глосарій у кінці книжки. Це було б більш чесно як до читачів та читачок, так і перекладачу – до самого себе, і дозволило б одночасно зберегти оригінал і посприяти його розумінню.
Серед цього корпусу есеїстики Беньяміна для мене особливо вирізняються літературно-критичні статті, присвячені Прусту та Кафці. Цікаво, що ці тексти самодостатні, вони наче існують як окремі літературні твори. Щодо матеріалу про Кафку, то в ньому особливим для мене є підхід Беньяміна до аналізу дитячих фотографій Кафки. Його погляд на ці образи, по-моєму, максимально наближається до зебальдівської оптики споглядання фотографій, що мені надзвичайно близька — спосіб візуалізації пам’яті, що відшукує (виявляє?) втрачене чи невидиме.
Нотатка для себе: обов'язково прочитати Пруста (він мені точно сподобається!), а також перечитати Кафку (його неможливо осмислити за одне прочитання) та його епістолярій.
Європа у Беньяміна постає бомбою сповільненої дії, вибухом якої стає (чи стане) війна. Це світ, який ускладнюється та погіршується щомиті, і нині, крізь призму презентизму, побачити його очима сучасника — завдання не з легких.
Звісно, на сприйняття текстів Беньяміна глибоко впливає знання про його смерть. Неможливо читати, не відчуваючи присутності неминучого, що нависає над кожним словом, особливо у відомому IX розділі есею «Про поняття історії».
Залишилися також питання до перекладача. Не зовсім зрозуміла мотивацію збереження оригіналу понять поряд із перекладеними еквівалентами. Звісно, у філософському дискурсі існує цілий корпус неперекладностей, але постійна присутність цих подвійних варіантів дуже відволікала мене, змушуючи оцінювати вибір перекладача, а не безпосередньо концентруватися на думці автора. Можливо, для настільки багаторівневих текстів доцільніше було б додавати глосарій у кінці книжки. Це було б більш чесно як до читачів та читачок, так і перекладачу – до самого себе, і дозволило б одночасно зберегти оригінал і посприяти його розумінню.
Read
September 11, 2019Строката добірка невеликих текстів Беньяміна, якщо тут і була якась концепція у підборі, я її не збагнув, як і принцип розташування текстів (не хронологічний). «Про спроможність мімесису» скорочена версія статті «Учення про подібне», нащо вони тут обидві, не зрозуміло. «Про поняття історії» переклали заново (перший варіант входив у Вибране).
Displaying 1 - 2 of 2 reviews