Marta Mokhnatska's Reviews > Щодо критики насильства

Дата прочитання — приблизна, а враження від прочитаного, на жаль, вже також неточні.

Серед цього корпусу есеїстики Беньяміна для мене особливо вирізняються літературно-критичні статті, присвячені Прусту та Кафці. Цікаво, що ці тексти самодостатні, вони наче існують як окремі літературні твори. Щодо матеріалу про Кафку, то в ньому особливим для мене є підхід Беньяміна до аналізу дитячих фотографій Кафки. Його погляд на ці образи, по-моєму, максимально наближається до зебальдівської оптики споглядання фотографій, що мені надзвичайно близька — спосіб візуалізації пам’яті, що відшукує (виявляє?) втрачене чи невидиме.

Нотатка для себе: обов'язково прочитати Пруста (він мені точно сподобається!), а також перечитати Кафку (його неможливо осмислити за одне прочитання) та його епістолярій.

Європа у Беньяміна постає бомбою сповільненої дії, вибухом якої стає (чи стане) війна. Це світ, який ускладнюється та погіршується щомиті, і нині, крізь призму презентизму, побачити його очима сучасника — завдання не з легких.

Звісно, на сприйняття текстів Беньяміна глибоко впливає знання про його смерть. Неможливо читати, не відчуваючи присутності неминучого, що нависає над кожним словом, особливо у відомому IX розділі есею «Про поняття історії».

Залишилися також питання до перекладача. Не зовсім зрозуміла мотивацію збереження оригіналу понять поряд із перекладеними еквівалентами. Звісно, у філософському дискурсі існує цілий корпус неперекладностей, але постійна присутність цих подвійних варіантів дуже відволікала мене, змушуючи оцінювати вибір перекладача, а не безпосередньо концентруватися на думці автора. Можливо, для настільки багаторівневих текстів доцільніше було б додавати глосарій у кінці книжки. Це було б більш чесно як до читачів та читачок, так і перекладачу – до самого себе, і дозволило б одночасно зберегти оригінал і посприяти його розумінню.