Євгенія Подобна
“Я на похорони не їздила, ніколи не їздила. Я пам’ятаю кожного з них, яким я його прийняла, я бачила їх у морзі, але ніколи не бачила у труні. Це зіграло зі мною злий жарт. У морзі я ще не до кінця усвідомлювала, що їх більше немає. Коли звільнилася, я з ними говорила, вони для мене були як живі. Психолог сказав, що я їх для себе не поховала, і це не дає мені спокійно жити. Я постійно думала: що ми зробили не так, що вони загинули? Я поховала так 140 своїх бійців. Постійно звинувачую себе і думаю: що ми зробили не так, що могли зробити, аби вони вижили? Тілом я тут, а думками — там, уся там…”
― Дівчата зрізають коси: Книга спогадів / російсько–українська війна
― Дівчата зрізають коси: Книга спогадів / російсько–українська війна
“Може, страшну річ скажу, але… ти не сприймаєш їх як людей. Не через погляди їхні, а тому що просто зараз, на даний момент, стріляти — це твоя робота”
― Дівчата зрізають коси: Книга спогадів / російсько–українська війна
― Дівчата зрізають коси: Книга спогадів / російсько–українська війна
“Ти живеш кожну хвилину як останню і намагаєшся робити все, що хочеш робити. Відкидаєш убік свої комплекси, проблеми. Нічого не відкладаєш на потім, на завтра. Бо завтра може не настати. Якщо хочеш людині щось сказати — ти просто береш і говориш це”
― Дівчата зрізають коси: Книга спогадів / російсько–українська війна
― Дівчата зрізають коси: Книга спогадів / російсько–українська війна
Is this you? Let us know. If not, help out and invite Євгенія to Goodreads.