Очікує на перевірку

NGC 5128

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
NGC 5128
Зображення галактики в рентгенівському діапазоні
Зображення галактики в рентгенівському діапазоні
Зображення галактики в рентгенівському діапазоні
Сузір'я Центавр
Тип об'єкта галактика
Розташування (Епоха: J2000.0)
Пряме піднесення 13 год 25 мін. 29,0 сек
Схилення -43° 00′ 58″
Вигляд
Габбл-тип S0 :
Видима зоряна величина 6,6 m
Видимі розміри 25,70′ × 20,0′
Яскравість поверхні 13,3 а.з.в./мін.2
Фізичні дані
Відстань
Червоний зсув
Променева швидкість
Абсолютний діаметр
Маса
Позначення
PGC 46957, ESO 270-9, MCG -7-28-1, ARP 153, Centaurus A, IRAS13225-4245, AM 1322-424, PRC C-45
Посилання
SIMBADдані для NGC5128
NASA/IPACдані для NGC5128

NGC 5128 — галактика типу S0 у сузір'ї Центавр.

Відкривачем цього об'єкта є Джеймс Данлоп, який уперше спостерігав за об'єктом 29 квітня 1826.

Цей об'єкт входить до оригінальної редакції Нового загального каталогу.

Огляд

NGC 5128 (Центавр A) — лінзоподібна галактика (S0) з полярним кільцем, що знаходиться в сузір'ї Центавр. Це одна із найяскравіших і близьких до нас сусідніх галактик, нас розділяє 12 млн св. років, а видимий блиск галактики на небі +6,6m. За яскравістю галактика займає п'яте місце (після Магелланових Хмар, туманності Андромеди і галактики Трикутника).

Радіогалактика є потужним джерелом радіовипромінювання в сузір'ї Центавра. Це найближча до нас активна галактика: якби ми могли бачити в радіодіапазоні, то інтенсивне випромінювання галактики було б видно у вигляді двох величезних утворень, що виходять з центру галактики.

Історія спостережень

Галактика Центавр A перетнута темними смугами пилу. На панхроматичному зображенні, одержаному за допомогою телескопа Габбл в діапазоні від ультрафіолетового до майже інфрачервоного, видно яскраві блакитні молоді зоряні скупчення, а червоні плями — це ділянки зореутворення. Світлина відзнята у липні 2010 року ширококутною планетною камерою № 3 Габбла.

Галактику NGC 5128 відкрив 29 квітня 1826 року англійський астроном Джеймс Данлоп, який проводив широкі дослідження південної небесної півкулі на базі австралійської обсерваторії, розташованої в містечку Парраматта[en], під Сіднеєм[1].

В 1847 році англійський вчений Джон Гершель описав її у своїй оглядовій роботі «Нариси астрономії»[2]:

"Два напівовали еліптичної туманності здаються розірваними широкою темною смугою, що йде паралельно довгій осі овала; в середині смуги помітний слабкий блиск, паралельний сторонам розриву "
Оригінальний текст (англ.)
«Two semi-ovals of elliptically formed nebula appearing to be cut asunder and separated by a broad obscure band parallel to the larger axis of the nebula, in the midst of which a faint streak of light parallel to the sides of the cut appears.» («Outlines of Astronomy», 1849)

У 1949 році австралійський вчений Джон Болтон, спільно з Гордоном Стенлі і Брюсом Слі, довів, що в межах галактики NGC 5128 знаходиться джерело сильного радіовипромінювання, і що ця галактика належить, таким чином, до відкритого ним нового класу космічних об'єктів — радіогалактик[3].

У 1954 році Вальтер Бааде і Рудольф Мінковський припустили, що особлива будова галактики зумовлена зіткненням гігантської еліптичної галактики з набагато меншою галактикою спірального типу[4].

У 1970 році, при використанні метеорологічної ракети, галактика NGC 5128 була визначена як джерело рентгенівського випромінювання, типового для таких екзотичних космічних об'єктів, як чорні діри, нейтронні зірки і квазари[5]. У 1975—1976 роках гамма-випромінювання галактики підтверджене за допомогою телескопа системи Черенкова[6].

Значно просунутися в дослідженнях NGC 5128 дозволила технологія орбітальних телескопів, потужність яких на порядок вища від найчутливіших телескопів, розташованих на землі.

За допомогою передової орбітальної «Обсерваторії Ейнштейна» в 1979 році вдалося локалізувати в межах галактики відразу кілька джерел гамма-випромінювання[7] Через десять років новий орбітальний телескоп «Габбл» виявив у складі «темної смуги» галактики ряд «молодих» блакитних гіперзір[8]. У 1999 році орбітальний телескоп «Чандра» розширив список відомих джерел рентгенівського випромінювання у складі галактики до двохсот[9], в той час як орбітальний телескоп «Спітцер» виявив особливу будову окремих фрагментів «темної смуги», добре видиму в інфрачервоному спектрі[10].

У перші десятиліття XXI-го століття астрономічні обсерваторії по всьому світу фіксували надзвичайно високий рівень енергій різної природи, що виходять з галактики. Інтенсивність випромінювань NGC 5128 слугує важливою основою для розвитку теорії походження зірок, зоряних туманностей і чорних дір[11][12][13].

Галерея

  • Зображення галактики в рентгенівському діапазоні
    Зображення галактики в рентгенівському діапазоні
  • У видимому світлі
    У видимому світлі

Див. також

Примітки

  1. ↑ Peter Robertson; Glen Cozens; Wayne Orchiston; Bruce Slee; Harry Wendt (1 січня 2010). Early Australian Optical and Radio Observations of Centaurus A. Publications of the Astronomical Society of Australia (англ.). 27 (04): 402—430. arXiv:1012.5137. Bibcode:2010PASA...27..402R. doi:10.1071/AS09071. ISSN 1323-3580.
  2. ↑ John Herschel (1849). Outlines of Astronomy (англ.): 602.
  3. ↑ J. G. Bolton; G. J. Stanley; O. B. Slee (1949). Positions of Three Discrete Sources of Galactic Radio-Frequency Radiation. Nature (англ.). Nature. 164 (4159): 101—102. Bibcode:1949Natur.164..101B. doi:10.1038/164101b0.
  4. ↑ Baade, W.; Minkowski, R. (1 січня 1954). On the Identification of Radio Sources. Astrophysical Journal (англ.). 119: 215. Bibcode:1954ApJ...119..215B. doi:10.1086/145813 — через NASA ADS.
  5. ↑ C. S. Bowyer; M. Lampton; J. Mack; F. de Mendonca (1970). Detection of X-Ray Emission from 3C 273 and NGC 5128. Astrophysical Journal (англ.). 161: L1. Bibcode:1970ApJ...161L...1B. doi:10.1086/180559.
  6. ↑ Grindlay, J. E.; Helmken, H. F.; Brown, R. H.; Davis, J.; Allen, L. R. (1 квітня 1975). Evidence for the detection of gamma rays from Centaurus A at gamma-ray energies above 300 GeV. Astrophysical Journal Letters (англ.). 197: L9—L12. Bibcode:1975ApJ...197L...9G. doi:10.1086/181764 — через NASA ADS.
  7. ↑ E. J. Schreier; E. Feigelson; J. Delvaille; R. Giacconi; D. A. Schwartz (1979). EINSTEIN Observations of The X-Ray Structure of Centaurus A: Evidence For The Radio-Lobe Energy Source. Astrophysical Journal, Part 2 (англ.). 234: 39—43. Bibcode:1979ApJ...234L..39S. doi:10.1086/183105.
  8. ↑ HubbleSite – NewsCenter – Hubble Provides Multiple Views of How to Feed a Black Hole (05/14/1998) – Background Info (англ.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 14 жовтня 2015.
  9. ↑ R. P. Kraft; J. M. Kregenow; W. R. Forman; C. Jones; S. S. Murray (20 жовтня 2001). Chandra Observations of the X‐Ray Point Source Population in Centaurus A. Astrophysical Journal (англ.). 560 (2): 675—688. Bibcode:2001ApJ...560..675K. doi:10.1086/323056. Процитовано 14 жовтня 2015.
  10. ↑ Alice C. Quillen; Mairi H. Brookes; Jocelyn Keene; Daniel Stern; Charles R. Lawrence (10 липня 2006). Spitzer Observations of the Dusty Warped Disk of Centaurus A. Astrophysical Journal (англ.). 645 Nummer = 2: 1092—1101. arXiv:astro-ph/0601135. Bibcode:2006ApJ...645.1092Q. doi:10.1086/504418. Процитовано 14 жовтня 2015.
  11. ↑ F. Aharonian; A. G. Akhperjanian; G. Anton; U. Barres de Almeida; A. R. Bazer-Bachi (10 квітня 2009). DISCOVERY OF VERY HIGH ENERGY γ-RAY EMISSION FROM CENTAURUS A WITH H.E.S.S. Astrophysical Journal (англ.). 695 (1): L40—L44. arXiv:0903.1582. Bibcode:2009ApJ...695L..40A. doi:10.1088/0004-637x/695/1/l40. Процитовано 14 жовтня 2015.
  12. ↑ J. Abraham; P. Abreu; M. Aglietta; C. Aguirre; D. Allard (1 квітня 2008). Correlation of the highest-energy cosmic rays with the positions of nearby active galactic nuclei. Astroparticle Physics (англ.). 29 (3): 188—204. arXiv:0712.2843. Bibcode:2008APh....29..188P. doi:10.1016/j.astropartphys.2008.01.002. Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 14 жовтня 2015.
  13. ↑ Deep space X: Mysterious flashes discovered beyond Milky Way. RT International (англ.). 20 жовтня 2016. Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 22 жовтня 2016.

Література

  1. D. Espada, A. B. Peck, S. Matsushita, K. Sakamoto, C. Henkel, D. Iono, F. P. Israel, S. Muller, G. Petitpas, Y. Pihlström, G. B. Taylor, and D. V. Trung. Disentangling the Circumnuclear Environs of Centaurus A. II. On the Nature of the Broad Absorption Line // The Astrophysical Journal. — 2010. — arXiv:1007.2061. — DOI:10.1088/0004-637X/720/1/666.
  2. Brendan Sinnott, Annie Hou, Rachel Anderson, William E. Harris, and Kristin A. Woodley. New g'r'i'z' Photometry of the NGC 5128 Globular Cluster System // The Astronomical Journal. — 2010. — arXiv:1009.3432. — DOI:10.1088/0004-6256/140/6/2101.
  3. Suk-Jin Yoon, Sang-Yoon Lee, John P. Blakeslee, Eric W. Peng, Sangmo T. Sohn, Jaeil Cho, Hak-Sub Kim, Chul Chung, Sooyoung Kim, and Young-Wook Lee. Nonlinear Color-Metallicity Relations of Globular Clusters. III. On the Discrepancy in Metallicity between Globular Cluster Systems and Their Parent Elliptical Galaxies // The Astrophysical Journal. — 2011. — arXiv:1109.5178. — DOI:10.1088/0004-637X/743/2/150.
  4. Kristin A. Woodley and William E. Harris. Possible Subgroups of Globular Clusters and Planetary Nebulae in NGC 5128 // The Astronomical Journal. — 2011. — arXiv:1011.3558. — DOI:10.1088/0004-6256/141/1/27.
  5. I. J. Feain, T. J. Cornwell, R. D. Ekers, M. R. Calabretta, R. P. Norris, M. Johnston-Hollitt, J. Ott, E. Lindley, B. M. Gaensler, T. Murphy, E. Middelberg, S. Jiraskova, S. O'Sullivan, N. M. McClure-Griffiths, and J. Bland-Hawthorn. The Radio Continuum Structure of Centaurus A at 1.4 GHz // The Astrophysical Journal. — 2011. — arXiv:1104.0077. — DOI:10.1088/0004-637X/740/1/17.
  6. R. E. Rothschild, A. Markowitz, E. Rivers, S. Suchy, K. Pottschmidt, M. Kadler, C. Müller, and J. Wilms. Twelve and a Half Years of Observations of Centaurus a with the Rossi X-Ray Timing Explorer // The Astrophysical Journal. — 2011. — arXiv:1102.5076. — DOI:10.1088/0004-637X/733/1/23.
  7. Mark J. Burke, Somak Raychaudhury, Ralph P. Kraft, Nicola J. Brassington, Martin J. Hardcastle, Joanna L. Goodger, Gregory R. Sivakoff, William R. Forman, Christine Jones, Kristin A. Woodley, Stephen S. Murray, Jouni Kainulainen, Mark Birkinshaw, Judith H. Croston, Daniel A. Evans, Marat Gilfanov, Andrés Jordán, Craig L. Sarazin, Rasmus Voss, Diana M. Worrall, and Zhongli Zhang. A Transient Sub-Eddington Black Hole X-Ray Binary Candidate in the Dust Lanes of Centaurus A // The Astrophysical Journal. — 2012. — arXiv:1202.3149. — DOI:10.1088/0004-637X/749/2/112.
  8. D. Espada, S. Matsushita, A. B. Peck, C. Henkel, F. Israel, D. Iono. Disentangling the Circumnuclear Environs of Centaurus A: Gaseous Spiral Arms in a Giant Elliptical Galaxy // The Astrophysical Journal. — 2012. — Vol. 756, no. 1. — arXiv:1208.0404. — DOI:10.1088/2041-8205/756/1/L10.
  9. Gretchen L. H. Harris, Matías Gómez, William E. Harris, Kyle Johnston, Farnoud Kazemzadeh, Wolfgang Kerzendorf, Doug Geisler, and Kristin A. Woodley. Eight Hundred New Candidates for Globular Clusters in NGC 5128 (Centaurus A) // The Astronomical Journal. — 2012. — DOI:10.1088/0004-6256/143/4/84.
  10. J.-P. Macquart, R. D. Ekers, I. Feain, and M. Johnston-Hollitt. On the Reliability of Polarization Estimation Using Rotation Measure Synthesis // The Astrophysical Journal. — 2012. — arXiv:1203.2706. — DOI:10.1088/0004-637X/750/2/139.

Посилання

Посилання

[ред. код]




◄ NGC 5124 | NGC 5125 | NGC 5126 | NGC 5127 | NGC 5128 | NGC 5129 | NGC 5130 | NGC 5131 | NGC 5132 ►
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=NGC_5128&oldid=42711414