Гней Доміцій Агенобарб (консул 162 року до н. е.)
Гней Доміцій Агенобарб | |
---|---|
лат. Gnaeus Domitius Ahenobarbus | |
Народився | 210 до н. е. Стародавній Рим |
Помер | 162 до н. е. невідомо |
Країна | Стародавній Рим |
Діяльність | давньоримський політик, давньоримський військовий |
Знання мов | латина |
Посада | давньоримський сенатор[d], консул-суффект[1], triumvir monetalisd[1], понтифік[1], претор[1] і легат[1] |
Рід | Domitii Ahenobarbid |
Батько | Гней Доміцій Агенобарб |
Мати | невідомо |
У шлюбі з | невідомо і невідомо |
Діти | Гней Доміцій Агенобарб[2] і Гней Доміцій Агенобарб (понтифік) |
Гней Домі́цій Агеноба́рб (210 — після 162 року до н. е.) — політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, консул-суфект 162 року до н. е.
Походив з роду нобілів Доміціїв. Син Гнея Доміція Агенобарба, консула 192 року до н. е.
З 189 до 180 року до н. е. обіймав посаду монетарія. У 170 році до н. е. обрано претором. У 169 році до н. е. за рекомендацією консула Луція Емілія Павла сенат включив Агенобарба до складу комісії з розслідування стану армії та військової ситуації в Греції та Македонії. У 167 році до н. е. став членом комісії децемвірів, які допомагали Емілію Павлу з облаштуванням справ у Македонії. Тоді ж вирушив до Ахаї, де викликав ахейських очільників до Риму.
У 162 році до н. е. обрано консулом-суффектом разом з Публієм Корнелієм Лентулом після того, як обрані консули — Публій Корнелій Сципіон Назіка Коркул та Гай Марцій Фігул — склали свої повноваження через релігійні помилки, які були допущені при їхньому обрані. Подальша його доля невідома.
- Гней Доміцій Агенобарб, понтифік.
- Smith, William (1867), «Gnaeus Domitius Ahenobarbus (2)», // Smith, William, Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, 1, Boston: Little, Brown and Company, pp. 84 (англ.)
- Тит Лівій. XLIV 18, 5—6; 19, 2; 20, XLV 17, 2—3; 31, 9—11. (лат.)
- ↑ а б в г д Digital Prosopography of the Roman Republic
- ↑ Любкер Ф. Domitii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 427–429.