Біла мечеть (Рамла)
| Біла мечеть | |
|---|---|
| |
31°55′39″ пн. ш. 34°51′58″ сх. д. / 31.9276° пн. ш. 34.866° сх. д. | |
| Тип | мечеть[1] |
| Статус спадщини | Об'єкт попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО[d] і heritage site in Israeld |
| Країна |  Ізраїль |
| Розташування | Рамла |
| Архітектор | Умар ібн Абдул-Азіз |
| Засновано | 1268 |
  Біла мечеть (Рамла) (Ізраїль) | |
 | |
 Біла мечеть у Вікісховищі | |
Біла мечеть (івр. המסגד הלבן, араб. المسجد الأبيض) — старовинна дамаська мечеть у місті Рамла, Ізраїль. На сьогоднішній день зберігся тільки мінарет. Згідно з ісламською традицією, північно-західна частина мечеті вміщувала макам відомого ісламського пророка — Саліха.[2]
Мінарет також відомий як «Вежа сорока мучеників».[3][4] Мусульманська традиція, що починається з 1467 року, стверджує, що сорок сахаба пророка Магомета були поховані в мечеті, що помилково вплинуло[5] на західнохристиянську традицію від XVI століття, яка стверджувала, що Біла мечеть була спочатку церквою на честь Сорока Севастійських мучеників.[6][7]
У 2000 році Ізраїль подав заявку на занесення Білої мечеті до попередньому списку Світової спадщини ЮНЕСКО.[8]
Мечеть була побудована халіфом Сулейманом ібн Абд аль-Маліком у 715–717 роках,[9] але добудована його наступником Умаром II до 720 року.[5] Сама мечеть була побудована з мармуру, тоді як її двір був зроблений з іншого місцевого каменю.[10] Через двісті років Аль-Мукаддасі описав мечеть, яка розміщувалась на ринковій площі, як більш красиву і пишнішу в порівнянні з Великою Мечеттю у Дамаску.[11]
Землетрус у січні 1034 року зруйнував мечеть і третю частину міста, «залишивши лише купу руїн». У 1047 році Насір Хосрав повідомив, що мечеть відбудували.[5]
Після первинного будівництва Ілля Ібн Абд Аллах керував розробкою другої фази огородження західної стіни та спорудження центральної очисної будівлі для Салах ад-Діна в 1190 році. Третя фаза — у 1267–1268 роках — розпочалася після припинення окупації хрестоносцями. За розпорядженням мамлуцького султана аль-Захіра Бейбарса будівля знову набула статусу мечеті й була перебудована з додаванням купола, розміщенням нового амвону і молитовної ніші та з добавлянням мінарета.[2][5][11] Султан Мухаммед аль-Насір Ібн Калаун відреставрував мінарет після землетрусу в жовтні 1318 року.[11]
Мамлуки почали проводити реставраційні роботи в 1408 році.[12]
Значна частина мечеті була побудована з білого мармуру, для дверей був використаний кипарис і кедрове дерево. Мечеть мала чотири фасади, які були організовані по кардинальній осі, східний фасад — непридатний. Мінарет був побудований на північ від будівлі мечеті, у квадратній формі з п’ятьма поверхами, кожна прикрашена віконними нішами та балконом на верху. На дизайн мінарету, ймовірно, вплинули хрестоносці, але його побудували мамлуки.[2] Мінарет має висоту 27 метрів (89 футів).[9] Однак існує припущення, що мінарет, можливо, раніше розташовувався ближче до центру мечеті, оскільки там були знайдені залишки квадратного фундаменту. Хоча, можливо, це був просто фонтан. У мечеті також були три підземні цистерни із склепінчастими проходами під центральним двором.[2]
У 789 році, під егідою Гаруна аль-Рашида, аббасиди побудували величезні цистерни для зберігання води під двором мечеті, які залишаються недоторканими донині. Широкі пілястри підтримують стелі цистерн. Вони були наповнені дощовою водою, зібраною з території навколо мечеті, та водою, яку постачав акведук із джерел на пагорбах на схід від Рамли. Водосховища подавали воду прихожанам мечеті та наповнювали басейн для вуду (вмивань) у центрі подвір’я, від яких сьогодні залишився лише фундамент.[12][13]
Розкопки, проведені в 1949 році від імені Міністерства з релігій та Департаменту старожитностей та музеїв Ізраїлю, показали, що корпус мечеті був побудований у вигляді чотирикутника і включав саму мечеть, два портики уздовж східної та західної стін, північну стіну, мінарет, невпізнану будівлю у центрі території і три підземні цистерни. Мечеть була широкою будівлею, з кіблою, зверненою до Мекки. Було знайдено два написи, в яких згадується ремонт мечеті. Перший стосується того, що султан Бейбарс збудував над мінаретом купол і додав двері. Другий напис зазначає, що в 1408 році у Сейф Ед-Дін Байгут ез-Захірі були південні стіни, покриті штукатуркою.[14]
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ а б в г Al-Abyad Mosque [Архівовано 18 вересня 2013 у Wayback Machine.] Archnet Digital Library.
- ↑ Alphonse Marie L. de Prat de Lamartine (1835). A Pilgrimage to the Holy Land. A. Waldie. с. 166. Архів оригіналу за 29 квітня 2022. Процитовано 19 листопада 2019.
- ↑ François-René vicomte de Chateaubriand (1814). Travels in Greece, Palestine, Egypt, and Barbary, During the Years 1806 and 1807. Van Winkle and Wiley. с. 242.
- ↑ а б в г Pringle, 1993, pp. p.182 [Архівовано 29 квітня 2022 у Wayback Machine.]-185 [Архівовано 29 квітня 2022 у Wayback Machine.]
- ↑ George Robinson (1837). Travels in Palestine and Syria: In Two Volumes. Palestine. Colburn. с. 30. Архів оригіналу за 29 квітня 2022. Процитовано 19 листопада 2019.
- ↑ Katia Cytryn-Silverman (2010). The Mamluk Minarets of Ramla. Bulletin du Centre de recherche français à Jérusalem. 21. Архів оригіналу за 12 жовтня 2015. Процитовано 19 листопада 2019.
- ↑ UNESCO World Heritage Centre. White Mosque in Ramle. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 23 червня 2020. Процитовано 19 листопада 2019.
- ↑ а б White Mosque [Архівовано 2 січня 2009 у Wayback Machine.] Encyclopædia Britannica. Encyclopædia Britannica Online. 26 Dec. 2008.
- ↑ al-Muqaddasi quoted in le Strange, 1890, p.305.
- ↑ а б в Haifa University [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] Excavation in Marcus Street Ramala; Reports and studies of the recanati Institute for maritime studies Excavations, Haifa 2007
- ↑ а б Ramla: Arab Capital of the Province of Palestine [Архівовано 13 жовтня 2019 у Wayback Machine.] Foreign Affairs Minister of Israel.
- ↑ Ramla, The Pool of the Arches. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 19 листопада 2019.
- ↑ Mosque in Ramle, UNESCO. Архів оригіналу за 13 вересня 2013. Процитовано 19 листопада 2019.
- Pringle, Denys (1998), The Churches of the Crusader Kingdom of Jerusalem: L-Z (excluding Tyre), Cambridge University Press, ISBN 0-521-39037-0
- leStrange, Guy (1890), Palestine Under the Moslems: A Description of Syria and the Holy Land from A.D. 650 to 1500, Committee of the Palestine Exploration Fund, London,
- Conder, Claude Reignier and H.H. Kitchener (1881): The Survey of Western Palestine: memoirs of the topography, orography, hydrography, and archaeology. London:Committee of the Palestine Exploration Fund. vol 2 (https://archive.org/stream/surveyofwesternp02conduoft#page/270/mode/1up p.270], ff)
