Амаркорд (фільм)

«Амаркорд»
Amarcord
Жанр	Драма, комедія, біографічний, фантастика
Режисер	Федеріко Фелліні
Продюсер	Франко Крістальді
Сценаристи	Федеріко Фелліні, Тоніно Гуерра
У головних ролях	Бруно Дзанін Пупелла Маджо, Армандо Бранча
Оператор	Джузеппе Ротунно
Композитор	Ніно Рота
Художник	Даніло Донаті
Кінокомпанія	• F.C. Produzioni • PECF
Дистриб'ютор	Netflix і Vudu
Тривалість	127 хв.
Мова	італійська
Країна	Італія  Франція
Рік	1973
Касові збори	£ 3 333 459 000[1]
IMDb	ID 0071129
Рейтинг	IMDb:
Амаркорд у Вікісховищі

«Амаркорд» (італ. Amarcord) — фільм Федеріко Фелліні 1973 року. Назва фільму походить від слів романьольського діалекту «a m'arcord» (я згадую), котре стало неологізмом в італійській мові^[2]. Фільм був представлений 1974 року поза конкурсом на 27-му Каннському міжнародному кінофестивалі^[3] і входить у 100 найкращих фільмів світового кіно^[4].

Італія, 1930-і роки. Містечко, що заснуло, пробуджується з появою «манін» — пуху, що ширяє у повітрі, сповіщаючи про прихід весни. На великій площі розводять святкове вогнище, на якому спалюють опудало зими. Про місто і про час глядачеві розповідають по черзі то червонопикий п'яниця Бішейн, бродячий торговець, то вчений адвокат (обоє говорять прямо в ��амеру), то підліток на ім'я Тітта, син Ауреліо та Міранди, в чиєму будинку не замовкають сварки і погрози самогубства з обох боків, які, втім, ніколи не виконуються. У школі Тітта терпляче витримує карикатурний парад педагогів і запам'ятовує лише вчительку математики за її пишний бюст. Його, і не тільки його самого, також приваблює Лисичка, напівбожевільна німфоманка, що дражнить робітників на будівництвах. Але перед усіма жінками він віддає перевагу Градісці, місцевій зірці, яка дефілює вулицями зі своїми сестрами в спокусливих нарядах і макіяжі. Одного разу він марно намагається підсісти до неї в кінозалі.

Про Градіску ходить безліч легенд: приміром, колись вона нібито вшанувала своєю присутністю ложе якось принца в «Гранд-Отелі» — розкішному палаці, де Бішейн одного разу «спожив» за одну ніч вісімнадцять жінок з гарему проїжджого еміра. Їх усіх Тітта називає у сповіді місцевому священикові, який наполегливо цікавиться, коли і скільки разів він «себе чіпає»: ця його звичка, за словами священика, доведе до сліз святого Людовика. 21 квітня, в день народження Гітлера, місто відвідує видний фашистський чин, на його честь організовуються парад і спортивна вистава. Вночі з грамофона, встановленого на каплиці, нахабно лунає мелодія «Інтернаціоналу», і фашистським стрільцям не відразу вдається заткнути цю музику. Батька Тітти викликають у поліцію і звинувачують в антифашистських розмовах. Його примушують випити велику дозу касторки.

Раз на рік сім'я забирає з божевільні дядька Тео і везе його на прогулянку. Цього разу він підіймається на дерево і п'ять годин підряд кричить: «Жінку хочу!». Карлиця-монашка, що приїхала з двома санітарами, знімає його з дерева, що нікому не вдавалося до її появи. Вночі усі жителі містечка випливають у відкрите море, щоб спостерігати зблизька пасажирський лайнер «Рекс» — прекрасний зразок суднобудівного мистецтва, створений при фашистському режимі і що є символом цього режиму… Приходить осінь. Дідусь Тітти збивається зі шляху в тумані і думає, що він помер… Вночі жителі міста, як в казковому сні, спостерігають за учасниками автопробігу «Тисяча миль»… Тітта залишається наодинці з пишногрудою власницею тютюнової крамниці, присягається, що зможе її підняти, і піднімає. Вона дає йому посмоктати свої груди, але недосвідчений хлопець дме в них… Одного разу місто завалює снігом, і від цієї рідкісної події усі жителі завмирають у захопленні: всі історичні рекорди побиті…

Помирає мати Тітти. Градіска виходить заміж за карабінера, який відвіз її в інші краї. Після весільної вечері усі прощаються з нею. Її ніколи не забудуть. Знову в повітрі парять «маніни»; їх поява завершує цей чарівний рік.

Знято сцену, яка пізніше була вирізана з фільму Фелліні. Сцена була знята без звуку. Однак вона описана в новелістиці, опублікованій Ріццолі в 1973 році, де йдеться про те, як графиня втрачає діамантову каблучку в туалеті. Карліні, або "Одеколон", чоловік, який спорожняє міські вигрібні ями, покликаний знайти його. Цю сцену можна переглянути на релізі фільму від Criterion.^[5][6]

• Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 117—120. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3. (рос.)

• Амаркорд на сайті MYmovies.it (італ.) (станом на 9.03.2017)

Це незавершена стаття про італійський фільм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.