| dbo:abstract
|
- نزاع التنصيب هو أهم صراع بين الكنيسة والدولة في أوروبا في القرون الوسطى. في القرنين الحادي عشر والثاني عشر، تحدت مجموعة من الباباوات سلطة الممالك الأوروبية في السيطرة على التعيينات أو التنصيبات من المسؤولين عن الكنائس مثل الأساقفة ورؤساء الأديرة. على الرغم من أن الصراع الرئيسي بدأ في 1075 بين البابا غريغوري السابع وهاينريش الرابع الإمبراطور الروماني المقدس، إلا أن صراعًا كبيرًا خلال فترة قصيرة دار أيضًا بين هنري الأول ملك إنجلترا والبابا باسكال الثاني في السنوات 1103-1107، ولعب القضية دورًا في الصراع بين الكنيسة والدولة في فرنسا كذلك. أخيرًا تم حل الخلاف في 1122. (ar)
- La lluita de les Investidures (episodi conegut també com la controvèrsia, la querella, o la disputa de les Investidures) va ser un prolongat conflicte entre l'Església i les monarquies europees que es disputaven l'autoritat de nomenar (investir) els càrrecs eclesiàstics. L'enfrontament principal començà el 1075 quan l'emperador Enric IV convocà el sínode de Worms per a destituir el papa Gregori VII. Va derivar en gairebé cinquanta anys de guerra civil a Alemanya i Itàlia. La controvèrsia fou resolta pel concordat de Worms el 1122. (ca)
- Boj o investituru (z lat. Investicio – oblékat roucho, německy Der Investiturstreit) byl spor mezi církevní a světskou mocí, konkrétně papežem a císařem Svaté říše římské, o vliv na jmenování církevních hodnostářů, který probíhal na přelomu 11. a12. století. (cs)
- Als Investiturstreit bezeichnet man seit dem 19. Jahrhundert eine Periode im 11. und 12. Jahrhundert, in der zwischen den Saliern und dem Reformpapsttum ein Streit über das Verhältnis von Sacerdotium (geistlicher Macht) und Imperium (weltlicher Macht) ausgetragen wurde. Der grundsätzlichen Frage nach der Investitur, also der Einsetzung der Äbte und Bischöfe, kam im Laufe der Auseinandersetzung eine entscheidende Rolle zu, allerdings erst nach dem im Jahr 1077 erfolgten Bußgang nach Canossa,. Der Machtkampf zwischen dem deutschen König Heinrich IV. (1056–1106) und dem Papsttum begann 1075, als Papst Gregor VII. (1073–1085) – Anhänger der radikalen römischen Reformpartei – die bisher gültige Ordnung in Bezug auf das Papsttum und das Kaisertum in Frage stellte. In den nachfolgenden Auseinandersetzung setzte Heinrich zunächst den Papst ab, der es ihm seinerseits gleichtat. Daraufhin wurde dem König von Seiten der Fürsten ein Ultimatum gestellt, entweder der König löse den über ihn verhängten Kirchenbann wieder, oder aber man werde zur Wahl eines neuen Königs schreiten. Um seine Handlungsfähigkeit wiederzuerlangen, zog Heinrich im Winter 1076/77 mit kleinem Gefolge nach Italien und harrte drei Tage lang vor der Burg Canossa aus, bis der Papst ihn schließlich wieder in die Gemeinschaft der Kirche aufnahm. Auf eine weitere Exkommunikation durch Gregor im Jahre 1080 reagierte Heinrich durch die Ernennung des Gegenpapstes Clemens III. († 1100). Im Jahr 1084 zog Heinrich mit seinen Truppen nach Italien, nahm die Heilige Stadt ein und ließ sich von dem Gegenpapst Clemens III. zum römischen Kaiser krönen. Es schien, als hätte Heinrich einen vollständigen Sieg errungen, doch der Triumph währte nicht lange. Bald schon wandten sich seine Söhne nacheinander gegen ihn, und auch die Reformer sammelten ihre Kräfte neu. Mit dem Aufruf zu einer bewaffneten Pilgerreise zu den Heiligen Stätten im Heiligen Land gelang es Gregors Nachfolger Urban II., sich als Speerspitze der Christenheit zu inszenieren. Heinrichs Sohn, der spätere Heinrich V., verbündete sich 1105 mit dem Papsttum, setzte seinen Vater fest und zwang ihn Ende Dezember 1105 zur Abdankung. Doch Heinrich konnte fliehen. Ein erneuter Waffengang schien unvermeidlich, da starb der Kaiser im August 1106 unerwartet in Lüttich. Der junge König setzte zunächst die Politik seines Vaters fort: er nahm Papst Paschalis II. gefangen und erzwang die Anerkennung der Laieninvestitur und seine Krönung. Bereits im Folgejahr wurden dieses Zugeständnisse auf einem Römischen Konzil annulliert. Erst 1122 lenkte Heinrich im Streit mit dem Papst endgültig ein. Mit dem Pactum Calixtinum sive Heinricianum – seit Ende des 17. Jahrhunderts auch Wormser Konkordat genannt, – verzichtete der Salier auf die Investitur mit Stab und Ring, behielt sich aber ein Mitspracherecht vor. Die Gewährung der Investitur für die zeitlichen Güter blieb auch weiterhin dem Kaiser vorbehalten. Damit endete nach der traditionellen Geschichtsschreibung der Investiturstreit, auch wenn der Streit zwischen Sacerdotium und Imperium bis weit in das 14. Jahrhundert hinein immer wieder aufflammen sollte. In anderen Staaten, wie Frankreich und England fanden etwas versetzt zu den Auseinandersetzung im Heiligen Römischen Reich ähnliche Konflikte statt, die dort aber wesentlich weniger heftig geführt wurden. 1106 erreichte der lange exkommunizierte französische König Philipp I. eine Einigung mit dem Papst, ein Jahr später dann auch der englische König Heinrich I. aus dem Haus der Rolloniden. (de)
- Η Έριδα της Περιβολής ή Ανταγωνισμός για την Περιβολή ήταν μία σύγκρουση μεταξύ της Εκκλησίας και της Πολιτείας στη μεσαιωνική Ευρώπη για το προνόμιο επιλογής και εγκατάστασης επισκόπων (περιβολή του αξιώματός τους), ηγουμένων αββαείων και του ίδιου του πάπα. Μία σειρά από πάπες τον 11ο και τον 12ο αι. υπέσκαψαν τη δύναμη του Γερμανού βασιλιά και άλλων μοναρχών της Ευρώπης και η έριδα οδήγησε σε σχεδόν 50 έτη εμφυλίου πολέμου στη Γερμανία. Ξεκίνησε ως αγώνας εξουσίας μεταξύ του πάπα Γρηγορίου Ζ΄ και του Ερρίκου Δ΄ της Γερμανίας το 1076. Η σύγκρουση έληξε το 1122, όταν ο πάπας Κάλλιστος Β΄ και ο Ερρίκος Ε΄ της Γερμανίας συμφώνησαν στο κονκορδάτο της Βορμς. Η συμφωνία απαιτούσε από τους επισκόπους να ορκίζονται όρκο πίστης στον κοσμικό μονάρχη, που κατείχε την εξουσία "από το δόρυ", αλλά άφηνε την εκλογή στην εκκλησία. Επιβεβαίωσε το δικαίωμα της Εκκλησίας να ενδύει τους επισκόπους με ιερή εξουσία, που συμβολιζόταν με έναν δακτύλιο και μία ράβδο. Στη Γερμανία -όχι όμως στην Ιταλία και τη Βουργουνδία- ο βασιλιάς διατήρησε επίσης το δικαίωμα να προεδρεύει στις εκλογές των ηγουμένων και των επισκόπων με τις εκκλησιαστικές αρχές και να ασκεί διαιτησία στις διαφορές. Οι βασιλείς της Γερμανίας παραιτήθηκαν από το δικαίωμα της εκλογής του πάπα. (el)
- La investitura kontroverso - latine Controversia de investitura, en la franca, germana kaj aliaj lingvoj nomata "kverelo", en la itala kaj aliaj lingvoj "lukto" - estas konflikto kiu okazis dum la 11-a jarcento inter la imperiestro de la Sankta Romia Imperio, Henriko la 2-a, kaj la tiama papo Gregorio la 7-a. La konflikto daŭris proksimume de 1076 ĝis 1122 kaj temis pri la demando, ĉu la imperiestro aŭ la papo havis la plej altan rajton instali ekleziajn oficulojn, ekzemple pastrojn, episkopojn, abatojn ("investituron", laŭvorte "en-vest-igon"). Tio estis la plej grava konflikto inter nereligia kaj religia potencoj en mezepoka Eŭropo. Tiu ĉi polemiko kaŭzis preskaŭ 50 jarojn da interna militado en Germanio, la triumfon de la grandaj princoj kaj abatoj, kaj la malfortiĝon/malcentriĝon de la Sankta Romia Imperio el kiu Germanio perdis sian rolon kiel potenco ĝis la unuigo en la 19-a jarcento. (eo)
- Inbestiduren auzia botere erlijioso eta sekularren arteko gatazka nabarmenena izan zen Erdi Aroan. Auzia Henrike IV.a enperadorearen eta Gregorio VII.a Aita Santuaren artean hasi zen XI. mendean, Elizako karguak nork izendatuko zituela kausa. Gatazkak Alemanian 50 urteko gerra zibilaz gain, enperadoreen boterearen murrizketa, abade eta duke handien mesederako, ere ekarri zuen. (eu)
- The Investiture Controversy, also called Investiture Contest (German: Investiturstreit; pronounced [ɪnvɛstiˈtuːɐ̯ˌʃtʁaɪ̯t]), was a conflict between the church and the state in medieval Europe over the ability to choose and install bishops (investiture) and abbots of monasteries and the pope himself. A series of popes in the 11th and 12th centuries undercut the power of the Holy Roman Emperor and other European monarchies, and the controversy led to nearly 50 years of conflict. It began as a power struggle between Pope Gregory VII and Henry IV (then King, later Holy Roman Emperor) in 1076. The conflict ended in 1122, when Pope Callixtus II and Emperor Henry V agreed on the Concordat of Worms. The agreement required bishops to swear an oath of fealty to the secular monarch, who held authority "by the lance" but left selection to the church. It affirmed the right of the church to invest bishops with sacred authority, symbolized by a ring and staff. In Germany (but not Italy and Burgundy), the Emperor also retained the right to preside over elections of abbots and bishops by church authorities, and to arbitrate disputes. Holy Roman Emperors renounced the right to choose the pope. In the meantime, there was also a brief but significant investiture struggle between Pope Paschal II and King Henry I of England from 1103 to 1107. The earlier resolution to that conflict, the , was very similar to the Concordat of Worms. (en)
- La querella de las investiduras enfrentó a papas y emperadores del Sacro Imperio Romano Germánico hasta 1122, cuando se resolvió el conflicto mediante el Concordato de Worms. Se encuentran varias fechas para el comienzo del enfrentamiento, por ejemplo 1075 o alrededor de 1078. La causa de la querella de las investiduras era la provisión de beneficios (rentas) y títulos eclesiásticos. Se puede resumir como la disputa que mantuvieron pontífices y emperadores del Sacro Imperio por la autoridad en los nombramientos en la Iglesia católica. (es)
- Kontroversi Penobatan atau Kontes Pelantikan (bahasa Inggris: Investiture Controversy), yang terkadang secara salah diterjemahkan menjadi "Kontroversi Pentahbisan", adalah konflik paling signifikan antara . Pada abad ke-11 dan ke-12, Paus menentang wewenang penguasa Eropa dalam penobatan atau pelantikan pejabat-pejabat gereja seperti uskup dan biarawan. Kontroversi penobatan, bukan penahbisan sebagaimana sering salah dipahami, dimulai saat perebutan kekuasaan terjadi antara Paus Gregorius VII (1072-1085) dan Henry IV, Kaisar Romawi Suci (1056–1106). Kontroversi ini diselesaikan oleh Konkordat Worms pada tahun 1122. (in)
- La querelle des Investitures (Allemand: Investiturstreit) est le conflit qui oppose la papauté et le Saint-Empire romain germanique entre 1075 et 1122. Elle tire son nom de l'investiture des évêques. Au Moyen Âge, l’investiture est un acte par lequel une personne met une autre en possession d'une chose. Au XIe siècle, les souverains estiment que le fait de confier à un évêque ou à un curé des biens matériels leur permet de choisir l'officiant et de lui accorder les investitures spirituelles. Cette mainmise du pouvoir temporel sur le pouvoir spirituel a comme conséquence une défaillance profonde du clergé, qui n'assure plus son rôle. La réforme grégorienne qui débute au milieu du XIe siècle entend lutter contre les manquements du clergé à ses devoirs, ce qui incite le pape à vouloir le contrôler, au détriment du pouvoir politique. Les monarques du Saint-Empire romain germanique, pour qui les évêques sont aussi des relais de l'autorité impériale, s'opposent alors à cette prétention. Après une lutte sans merci entre les empereurs et les papes, la querelle des Investitures aboutit à une victoire provisoire du spirituel sur le temporel. (fr)
- 서임권 투쟁(Investiture Controversy)이란 세속 군주가 관행적으로 행사해 오던 로마 가톨릭 교회의 성직자 임명권을 교회가 되찾아 오는 과정에서 세속 권력과 교회 권력 간에 충돌이 발생하여 벌어진 일련의 권력투쟁 사건을 말한다. 가장 격렬히 다투었던 자들은 11세기에 독일왕 하인리히 4세와 하인리히 5세 그리고 이들을 상대로 다툰 교황 그레고리오 7세 외에 다수의 로마 교황들이다. 부패한 교회의 개혁차원에서 진행된 사건으로 약 50년간 이어진 투쟁은 독일내 여러차례에 걸쳐 내전을 초래했다. 서임권 투쟁은 1122년 보름스 협약으로 일단락되며 타협점을 찾은 결과 황제권은 약화되고 교황권은 상승하여 인노첸시오 3세(1198~1216)때는 그 힘이 절정에 도달하여 전성기를 구가하였다. 서임권은 원칙적으로 교회의 권한이었으나 중세 전반기 교회가 세속 군주의 도움과 보호를 받으며 종속관계가 형성됨으로 인해 자연스럽게 세속 군주가 행사하게 되었고, 이를 권력 남용으로 생각하지 않았다. 그러나 10세기에 교회의 부패와 타락이 추악한 수준에 도달하며 이를 개혁하고자 하는 흐름이 수도원뿐만 아니라 로마 교황청에서도 있었다. 개혁파 성직자들은 교회 부패의 주요 원인을 속권의 서임관행, 성직자 결혼, 성직매매로 보았고 그중에 가장 큰 원인은 교회에 대해 부당한 간섭을 야기하고 있는 속권의 서임관행이라 판단했다. 서임권은 세속군주의 중요 권력 기반으로, 자신의 측근이나 친인척들을 임명하였는데 무자격자를 고위 성직자로 임명함에 따라 교회가 혼탁해지고 유력 귀족 가문 간에 권력투쟁의 대상이 되었기 때문이다. 서임권 투쟁중에 벌어진 주요한 사건으로는 카노사의 굴욕(1077년)과 보름스 협약(1122년)이 있다. 하인리히 4세는 독일내 권력 장악력이 약함으로 인해 카노사 성에서 굴욕을 겪기는 했으나 파문 해제 이후 권력을 장악하였고 1084년 교황 그레고리오 7세를 상대로한 복수에 성공한다. 그러나 독일 내 황제의 권력은 중앙집권을 꺼리는 귀족들 때문에 여전히 불안했고 그의 아들 하인리히 5세에 이르러 보름스 협약을 맺으며 서임권 투쟁은 양보와 타협을 통해 해결할 수밖에 없었다. 서임권 투쟁이 보름스 협약(1122년)으로 일단락 되기는 했으나 적당한 선에서 타협이 이루어진 것으로 문제가 근본적으로 해결된 것은 아니기 때문에 분쟁의 소지는 여전히 남아있었다. 다만 기존에 일방적으로 황제가 행사하던 서임권의 핵심부분을 교회가 가져오게 됨으로 황제가 신의 대리인이라는 신정정치적 주장이 철회되었고 권력이 약화되는 결과를 낳았다. 아울러 무자격자가 성직에 임명되던 악습이 개선되면서 성직 임명 기준이 크게 향상되었다. 이 사건의 여파는 후대에 지속적으로 영향을 주며 이후 독일과 이탈리아가 걷게 될 전 역사과정의 틀을 형성하는 데 기여하였다. 보름스 협약 체결 후에도 이탈리아는 황제파(기벨린)와 교황파(구엘프)로 나뉘어 13세기와 14세기에 걸쳐 지속적으로 갈등하고 대립하였다. (ko)
- 叙任権闘争（じょにんけんとうそう、独: Investiturstreit）は、中世初期において特にローマ皇帝（俗権）がローマ教皇（教権）との間で司教や修道院長の任命権（聖職叙任権）をめぐって行った争いのこと。 (ja)
- Con la locuzione lotta per le investiture si fa riferimento allo scontro tra papato e Sacro Romano Impero che si protrasse dal 1073 fino al 1122, riguardante il diritto di investire (cioè di nominare) gli alti ecclesiastici e il papa stesso. Durante il Medioevo l'investitura era un atto con il quale, attraverso un rito detto omaggio, un signore, il senior, conferiva a un'altra persona, il vassus, un possesso o un diritto, il beneficium. Nell'XI secolo i sovrani laici ritenevano una loro prerogativa il potere di nominare vescovi e abati di loro scelta, e quindi investirli spiritualmente, come conseguenza di aver affidato a loro dei beni materiali. Tale consuetudine dava al potere temporale una supremazia su quello spirituale e ciò si era tradotto in un profondo fallimento del clero, non in grado di svolgere la propria funzione. I primi movimenti intesi ad ottenere una maggior indipendenza della Chiesa si ebbero già all'inizio del 900 all'interno dell'ambiente monastico, ma fu nel secolo successivo che una vera riforma si diffuse in tutta la Chiesa. L'apice di suddetta riforma si ebbe durante il pontificato di papa Gregorio VII (iniziato nel 1073), il quale, fervente sostenitore del primato papale sopra qualsiasi altro potere, entrò duramente in conflitto con l'imperatore Enrico IV di Franconia, dando inizio alla lotta per le investiture. Lo scontro ebbe risvolti gravi e inediti, con l'imperatore che arrivò ad ordinare al pontefice di dimettersi dal proprio ruolo e questi, per tutta risposta, giunse a scomunicare e deporre il primo. Celebre il viaggio che Enrico intraprese nel 1077 per chiedere perdono a Gregorio VII, ospite in quel tempo della contessa Matilde di Canossa, affinché gli togliesse la scomunica e quindi ripristinasse il dovere di obbedienza da parte dei suoi sudditi, già sollevati contro di lui. Il pontificato di Gregorio terminò tuttavia nel peggiore dei modi: venne eletto un antipapa, Clemente III, mentre il pontefice morì in esilio a Salerno sotto la protezione del normanno Roberto il Guiscardo. Il confronto perdurò anche con i successori di Gregorio VII, per poi terminare nel 1122, quando papa Callisto II e l'imperatore Enrico V si accordarono con la stipula del concordato di Worms. L'accordo prevedeva che la scelta dei vescovi ricadesse sulla Chiesa e che poi essi prestassero giuramento di fedeltà al monarca secolare; si andava affermando il diritto esclusivo della Santa Sede ad investire le cariche ecclesiastiche con l'autorità sacra, simboleggiata dall'anello vescovile e dal bastone pastorale; l'imperatore invece conservava il diritto di presiedere alle elezioni di tutte le alte cariche ecclesiastiche e di arbitrare le controversie. Inoltre gli imperatori del Sacro Romano Impero rinunciarono al diritto di scegliere il pontefice. (it)
- De Investituurstrijd was een machtsstrijd tussen de Rooms-Duitse keizer en de paus van Rome tijdens de 11e en 12e eeuw. Deze is genoemd naar een formaliteit, de investituur, maar de twistvraag ging steeds over de benoeming van hogere geestelijken (rijksbisschoppen) en de abten en abdissen van rijksabdijen (geestelijke instellingen onder voogdij van de keizer). (nl)
- Investiturstriden (av investitur, den symboliska högtidliga insättningen av en person i ett kyrkligt ämbete), som pågick officiellt mellan ca 1075 och 1122 men kom att fortsätta under hela medeltiden, flammade upp på grund av det dittillsvarande bruket att furstar och stormän insatte präster i deras ämbeten. I bakgrunden fanns även en politisk och ideologisk strid mellan kejsare och påve om makten över kristenheten. Båda sidor menade att de fått makten från Gud. En episod i investiturstriden var Canossavandringen år 1077. Medan denna grundläggande fråga förblev omstridd "enades" man i det så kallade Wormskonkordatet 1122 i investiturfrågan. Framdeles skildes insättningen i kyrkliga ämbeten (som helt sköttes av prästerskapet) från förläningen av vidhängande världsliga maktbefogenheter på sådant sätt att påven överlämnade stav och ring och den världsliga härskaren överlämnade spiran. Investitur (latin:iklädnad) var den medeltida termen för överlämnande av ett ämbete inom feodalväsendet. Sedan vasallen avlagt trohetsed - homagium - till länsherren överlämnade denne genom en symbolisk handling förläningen till vasallen. Biskopar erhöll vid investituren biskopsstaven som tecken på sin andliga ledarställning, en ring som tecken på sin trohet och en spira som symbol för den världsliga makten över de förläningar som normalt hörde till biskopsdömet. (sv)
- Spór o inwestyturę – spór między cesarstwem a papiestwem o mianowanie biskupów. Spór ten w istocie dotyczył przywództwa w ówczesnym świecie chrześcijańskim, ponieważ obozy papieski (gregoriański) i cesarski chciały realizować sprzeczne wizje uniwersalistycznej Europy. (pl)
- A Questão das Investiduras, Querela das Investiduras, Controvérsia das Investiduras, ou mesmo Guerra das Investiduras foi um conflito entre o papado e o Sacro Império Romano Germânico, que ocorreu entre 1075 e 1122, que teve como objeto o poder de nomear bispos. Nos séculos XI e XII, uma série de papas lutaram contra a intromissão das monarquias europeias nas investiduras (nomeações) de bispos, abades e dos próprios papas, tentando restaurar a disciplina eclesiástica. O principal conflito começou em 1075 entre o papa Gregório VII e o imperador Henrique IV do Sacro Império Romano-Germânico. Outra luta breve, mas significativa sobre as investiduras também ocorreu entre o papa Pascoal II e o rei Henrique I de Inglaterra (sogro de Henrique V, filho de Henrique IV) e em 1103-1107, a controvérsia também ocorreu entre Igreja e Estado na França. A polêmica foi finalmente resolvida pela Concordata de Worms em 1122. (pt)
- Борьба́ за инвеститу́ру — конфронтация между папским престолом и престолом Священной Римской империи в последней четверти XI века — первой четверти XII века; является наиболее значительным конфликтом между Католической церковью и светской властью в средневековой Европе. С формальной юридической точки зрения заключался в борьбе за право назначать епископов и аббатов; в широком политическом контексте являлся борьбой за верховенство власти в империи. Длившееся около пятидесяти лет противостояние существенно ослабило верховную власть императоров Салической династии в Священной Римской империи и значительно усилило власть великих князей и аббатов. Конфликт нанёс непоправимый удар по перспективе превращения Священной Римской империи в полноценное целостное государство, от которого она не смогла оправиться вплоть до объединения Германии в XIX столетии. (ru)
- Боротьба за інвеституру — протиборство в XI сторіччі між імператором Генріхом IV і Папою Григорієм VII за право призначати єпископів (інвеститура). Це був найзначніший конфлікт між церквою й світською державою в середньовічній Європі, наслідком якого стало розділення повноважень при призначенні духовенства між церквою (духовна інвеститура) і світською владою (світська інвеститура). Протистояння тривало близько 50 років, поступово послабляючи верховну владу в Священній Римській імперії, заснованій Салічною династією імператорів. Завершилося воно Вормським конкордатом. У результаті цього протистояння значно посилилися великі князі й абати. Це завдало непоправного удару цілісності Священної Римської імперії як держави, від якого вона так і не змогла оговтатися аж до Об'єднання Німеччини в XIX сторіччі. (uk)
- 叙任权斗争（英語：Investiture Controversy）或叙任权争夺（英語：Investiture Contest），指的是一系列發生在西歐中世纪的重大冲突事件，矛盾双方為教会和世俗君主，在宗教史上甚為有名。在11和12世纪之际，数位教宗挑战和指责西欧君主所握有对圣职的任命和授予权。 在此期间，最著名的事件是发生在1075年亨利四世与教宗额我略七世之间争夺任命教会圣职（叙任）而发生的斗争，但是短暂而重要的斗争却是英格兰国王亨利一世与教宗賈利二世在1103年至1107年之间发生的教俗之争，最终以伦敦条约结束双方的争执。同一时期的法兰西国王也与教宗也因圣职任命和授予发生冲突。上述所有教俗冲突在1122年的《沃尔姆斯宗教协定》中全都得到解决。 伴随着萨利安王朝的衰落，这场冲突导致了近50年的，诸侯和教会联手压倒了皇帝并获得了胜利，而王权的复兴则要等到霍亨斯陶芬王朝登基以后才得以实现。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- نزاع التنصيب هو أهم صراع بين الكنيسة والدولة في أوروبا في القرون الوسطى. في القرنين الحادي عشر والثاني عشر، تحدت مجموعة من الباباوات سلطة الممالك الأوروبية في السيطرة على التعيينات أو التنصيبات من المسؤولين عن الكنائس مثل الأساقفة ورؤساء الأديرة. على الرغم من أن الصراع الرئيسي بدأ في 1075 بين البابا غريغوري السابع وهاينريش الرابع الإمبراطور الروماني المقدس، إلا أن صراعًا كبيرًا خلال فترة قصيرة دار أيضًا بين هنري الأول ملك إنجلترا والبابا باسكال الثاني في السنوات 1103-1107، ولعب القضية دورًا في الصراع بين الكنيسة والدولة في فرنسا كذلك. أخيرًا تم حل الخلاف في 1122. (ar)
- La lluita de les Investidures (episodi conegut també com la controvèrsia, la querella, o la disputa de les Investidures) va ser un prolongat conflicte entre l'Església i les monarquies europees que es disputaven l'autoritat de nomenar (investir) els càrrecs eclesiàstics. L'enfrontament principal començà el 1075 quan l'emperador Enric IV convocà el sínode de Worms per a destituir el papa Gregori VII. Va derivar en gairebé cinquanta anys de guerra civil a Alemanya i Itàlia. La controvèrsia fou resolta pel concordat de Worms el 1122. (ca)
- Boj o investituru (z lat. Investicio – oblékat roucho, německy Der Investiturstreit) byl spor mezi církevní a světskou mocí, konkrétně papežem a císařem Svaté říše římské, o vliv na jmenování církevních hodnostářů, který probíhal na přelomu 11. a12. století. (cs)
- Inbestiduren auzia botere erlijioso eta sekularren arteko gatazka nabarmenena izan zen Erdi Aroan. Auzia Henrike IV.a enperadorearen eta Gregorio VII.a Aita Santuaren artean hasi zen XI. mendean, Elizako karguak nork izendatuko zituela kausa. Gatazkak Alemanian 50 urteko gerra zibilaz gain, enperadoreen boterearen murrizketa, abade eta duke handien mesederako, ere ekarri zuen. (eu)
- La querella de las investiduras enfrentó a papas y emperadores del Sacro Imperio Romano Germánico hasta 1122, cuando se resolvió el conflicto mediante el Concordato de Worms. Se encuentran varias fechas para el comienzo del enfrentamiento, por ejemplo 1075 o alrededor de 1078. La causa de la querella de las investiduras era la provisión de beneficios (rentas) y títulos eclesiásticos. Se puede resumir como la disputa que mantuvieron pontífices y emperadores del Sacro Imperio por la autoridad en los nombramientos en la Iglesia católica. (es)
- 叙任権闘争（じょにんけんとうそう、独: Investiturstreit）は、中世初期において特にローマ皇帝（俗権）がローマ教皇（教権）との間で司教や修道院長の任命権（聖職叙任権）をめぐって行った争いのこと。 (ja)
- De Investituurstrijd was een machtsstrijd tussen de Rooms-Duitse keizer en de paus van Rome tijdens de 11e en 12e eeuw. Deze is genoemd naar een formaliteit, de investituur, maar de twistvraag ging steeds over de benoeming van hogere geestelijken (rijksbisschoppen) en de abten en abdissen van rijksabdijen (geestelijke instellingen onder voogdij van de keizer). (nl)
- Spór o inwestyturę – spór między cesarstwem a papiestwem o mianowanie biskupów. Spór ten w istocie dotyczył przywództwa w ówczesnym świecie chrześcijańskim, ponieważ obozy papieski (gregoriański) i cesarski chciały realizować sprzeczne wizje uniwersalistycznej Europy. (pl)
- 叙任权斗争（英語：Investiture Controversy）或叙任权争夺（英語：Investiture Contest），指的是一系列發生在西歐中世纪的重大冲突事件，矛盾双方為教会和世俗君主，在宗教史上甚為有名。在11和12世纪之际，数位教宗挑战和指责西欧君主所握有对圣职的任命和授予权。 在此期间，最著名的事件是发生在1075年亨利四世与教宗额我略七世之间争夺任命教会圣职（叙任）而发生的斗争，但是短暂而重要的斗争却是英格兰国王亨利一世与教宗賈利二世在1103年至1107年之间发生的教俗之争，最终以伦敦条约结束双方的争执。同一时期的法兰西国王也与教宗也因圣职任命和授予发生冲突。上述所有教俗冲突在1122年的《沃尔姆斯宗教协定》中全都得到解决。 伴随着萨利安王朝的衰落，这场冲突导致了近50年的，诸侯和教会联手压倒了皇帝并获得了胜利，而王权的复兴则要等到霍亨斯陶芬王朝登基以后才得以实现。 (zh)
- Η Έριδα της Περιβολής ή Ανταγωνισμός για την Περιβολή ήταν μία σύγκρουση μεταξύ της Εκκλησίας και της Πολιτείας στη μεσαιωνική Ευρώπη για το προνόμιο επιλογής και εγκατάστασης επισκόπων (περιβολή του αξιώματός τους), ηγουμένων αββαείων και του ίδιου του πάπα. Μία σειρά από πάπες τον 11ο και τον 12ο αι. υπέσκαψαν τη δύναμη του Γερμανού βασιλιά και άλλων μοναρχών της Ευρώπης και η έριδα οδήγησε σε σχεδόν 50 έτη εμφυλίου πολέμου στη Γερμανία. (el)
- La investitura kontroverso - latine Controversia de investitura, en la franca, germana kaj aliaj lingvoj nomata "kverelo", en la itala kaj aliaj lingvoj "lukto" - estas konflikto kiu okazis dum la 11-a jarcento inter la imperiestro de la Sankta Romia Imperio, Henriko la 2-a, kaj la tiama papo Gregorio la 7-a. La konflikto daŭris proksimume de 1076 ĝis 1122 kaj temis pri la demando, ĉu la imperiestro aŭ la papo havis la plej altan rajton instali ekleziajn oficulojn, ekzemple pastrojn, episkopojn, abatojn ("investituron", laŭvorte "en-vest-igon"). Tio estis la plej grava konflikto inter nereligia kaj religia potencoj en mezepoka Eŭropo. Tiu ĉi polemiko kaŭzis preskaŭ 50 jarojn da interna militado en Germanio, la triumfon de la grandaj princoj kaj abatoj, kaj la malfortiĝon/malcentriĝon de la (eo)
- Als Investiturstreit bezeichnet man seit dem 19. Jahrhundert eine Periode im 11. und 12. Jahrhundert, in der zwischen den Saliern und dem Reformpapsttum ein Streit über das Verhältnis von Sacerdotium (geistlicher Macht) und Imperium (weltlicher Macht) ausgetragen wurde. Der grundsätzlichen Frage nach der Investitur, also der Einsetzung der Äbte und Bischöfe, kam im Laufe der Auseinandersetzung eine entscheidende Rolle zu, allerdings erst nach dem im Jahr 1077 erfolgten Bußgang nach Canossa,. (de)
- The Investiture Controversy, also called Investiture Contest (German: Investiturstreit; pronounced [ɪnvɛstiˈtuːɐ̯ˌʃtʁaɪ̯t]), was a conflict between the church and the state in medieval Europe over the ability to choose and install bishops (investiture) and abbots of monasteries and the pope himself. A series of popes in the 11th and 12th centuries undercut the power of the Holy Roman Emperor and other European monarchies, and the controversy led to nearly 50 years of conflict. (en)
- Kontroversi Penobatan atau Kontes Pelantikan (bahasa Inggris: Investiture Controversy), yang terkadang secara salah diterjemahkan menjadi "Kontroversi Pentahbisan", adalah konflik paling signifikan antara . Pada abad ke-11 dan ke-12, Paus menentang wewenang penguasa Eropa dalam penobatan atau pelantikan pejabat-pejabat gereja seperti uskup dan biarawan. (in)
- Con la locuzione lotta per le investiture si fa riferimento allo scontro tra papato e Sacro Romano Impero che si protrasse dal 1073 fino al 1122, riguardante il diritto di investire (cioè di nominare) gli alti ecclesiastici e il papa stesso. (it)
- La querelle des Investitures (Allemand: Investiturstreit) est le conflit qui oppose la papauté et le Saint-Empire romain germanique entre 1075 et 1122. Elle tire son nom de l'investiture des évêques. Au Moyen Âge, l’investiture est un acte par lequel une personne met une autre en possession d'une chose. Au XIe siècle, les souverains estiment que le fait de confier à un évêque ou à un curé des biens matériels leur permet de choisir l'officiant et de lui accorder les investitures spirituelles. Cette mainmise du pouvoir temporel sur le pouvoir spirituel a comme conséquence une défaillance profonde du clergé, qui n'assure plus son rôle. (fr)
- 서임권 투쟁(Investiture Controversy)이란 세속 군주가 관행적으로 행사해 오던 로마 가톨릭 교회의 성직자 임명권을 교회가 되찾아 오는 과정에서 세속 권력과 교회 권력 간에 충돌이 발생하여 벌어진 일련의 권력투쟁 사건을 말한다. 가장 격렬히 다투었던 자들은 11세기에 독일왕 하인리히 4세와 하인리히 5세 그리고 이들을 상대로 다툰 교황 그레고리오 7세 외에 다수의 로마 교황들이다. 부패한 교회의 개혁차원에서 진행된 사건으로 약 50년간 이어진 투쟁은 독일내 여러차례에 걸쳐 내전을 초래했다. 서임권 투쟁은 1122년 보름스 협약으로 일단락되며 타협점을 찾은 결과 황제권은 약화되고 교황권은 상승하여 인노첸시오 3세(1198~1216)때는 그 힘이 절정에 도달하여 전성기를 구가하였다. (ko)
- A Questão das Investiduras, Querela das Investiduras, Controvérsia das Investiduras, ou mesmo Guerra das Investiduras foi um conflito entre o papado e o Sacro Império Romano Germânico, que ocorreu entre 1075 e 1122, que teve como objeto o poder de nomear bispos. Nos séculos XI e XII, uma série de papas lutaram contra a intromissão das monarquias europeias nas investiduras (nomeações) de bispos, abades e dos próprios papas, tentando restaurar a disciplina eclesiástica. (pt)
- Investiturstriden (av investitur, den symboliska högtidliga insättningen av en person i ett kyrkligt ämbete), som pågick officiellt mellan ca 1075 och 1122 men kom att fortsätta under hela medeltiden, flammade upp på grund av det dittillsvarande bruket att furstar och stormän insatte präster i deras ämbeten. I bakgrunden fanns även en politisk och ideologisk strid mellan kejsare och påve om makten över kristenheten. Båda sidor menade att de fått makten från Gud. En episod i investiturstriden var Canossavandringen år 1077. (sv)
- Борьба́ за инвеститу́ру — конфронтация между папским престолом и престолом Священной Римской империи в последней четверти XI века — первой четверти XII века; является наиболее значительным конфликтом между Католической церковью и светской властью в средневековой Европе. С формальной юридической точки зрения заключался в борьбе за право назначать епископов и аббатов; в широком политическом контексте являлся борьбой за верховенство власти в империи. Длившееся около пятидесяти лет противостояние существенно ослабило верховную власть императоров Салической династии в Священной Римской империи и значительно усилило власть великих князей и аббатов. Конфликт нанёс непоправимый удар по перспективе превращения Священной Римской империи в полноценное целостное государство, от которого она не смогла (ru)
- Боротьба за інвеституру — протиборство в XI сторіччі між імператором Генріхом IV і Папою Григорієм VII за право призначати єпископів (інвеститура). Це був найзначніший конфлікт між церквою й світською державою в середньовічній Європі, наслідком якого стало розділення повноважень при призначенні духовенства між церквою (духовна інвеститура) і світською владою (світська інвеститура). (uk)
|
