| dbo:abstract
|
- النحت على الحجر الصلب هو مصطلح عام في تاريخ الفن وعلم الآثار يشير إلى النحت الفني غالبًا على أحجار شبه كريمة وأيضًا على الأحجار الكريمة مثل اليشب، والبلّور الصخري (الكوارتز النقي)، والعقيق والجزع والسربنتين والعقيق الأحمر، وغيرها من القطع التي تصنع على هذه الشاكلة. عادةً ما تكون القطع المنحوتة صغيرة، ويتداخل تصنيفها بين المجوهرات والمنحوتات. يُشار أحيانًا للمنحوتات الحجرية بالمصطلح الإيطالي «pietre dure»، الذي يعني «الأحجار الكريمة»، منذ العصر الحجري الحديث وحتى القرن التاسع عشر الميلادي تقريبًا، حظيت المنحوتات الحجرية بتقدير عالٍ في العديد من الثقافات، واعتقدوا أن لها قوى خاصة أو دلالات دينية، أما اليوم يميل غير المتخصصين في تاريخ الفن إلى وضعه في منزلة تلي الفن الزخرفي أو إلى تصنيفه ضمن الفنون البسيطة. كان من بين المنحوتات التي حظيت بأهمية شعائرية أو دينية الجواهر التي نُحتت لاستخدامها كأختام، والمقابض، وبعض الأواني وقطع الزينة. (ar)
- Glyptika (z řec. glyfein, rýt, dlabat) je označení pro obor uměleckého rytí či malých či velkých předmětů z tvrdých kamenů (drahokamů, polodrahokamů), minerálů (např. mramor či alabastr), dále z organických materiálů (jako jsou korál, gagát či ), kovu nebo skla. Novodobé napodobeniny jsou z porcelánu. (cs)
- La glíptica és l'art de gravar o tallar les pedres fines. Ha passat a l'Antiguitat per tres grans fases: 1.
* A la primera, es limiten a gravar pictogrames sobre pedres més o menys dures perquè servissin de signes o segells als alts dignataris, sacerdots o reis. Aquest primer període de la glíptica abraça les dues majors i més antigues civilitzacions: la de l'antic Egipte i la de Sumèria. 2.
* Al començament del segon període trobem els fenicis, l'antiga Grècia i els etruscs. En aquests pobles, la glíptica va començar a convertir-se en un veritable art. 3.
* La glíptica va arribar al seu apogeu en el tercer període a Grècia al segle de Pèricles i en l'antiga Roma en el regnat d'August. Els grecs van buscar sobretot la puresa de la forma i els contorns com la bellesa dels trets i línies mentre que els romans s'ocupaven més a fer ressaltar els colors i la transparència de les pedres fines, aspiracions o tendències ambdues que caracteritzaven bé el geni particular d'aquells pobles: l'un perseguint l'ideal de la Poesia, l'altre, buscant la riquesa i la brillantor com desideratum suprem de l'art. Entre les pedres així gravades que han sobreviscut en l'actualitat es troben:
* El Demòstenes, Mecenes, Perseu i Mercuri del gravador Dioscòrides
* El Toro de Fil
* L'Aquil·les tocant la lira de
* La Medusa de Soló
* La Minerva d'Aspasi
* El conegut amb el nom de Julia d' o Segell de Miquel Àngel perquè aquest ús va tenir per part de l'immortal artista. Les pedres antigues es classifiquen amb noms especials trets d'alguna particularitat de la seva forma o de la naturalesa dels assumptes representats en elles. Així es diuen:
* capricis, aquelles figures que s'agrupen còmicament
* quimeres, les que tenen objectes de pura invenció, resultat del conjunt de parts de diferents animals
* astríferes, les dels astres
* escarabeus, les anàlogues egípcies que són considerades com les més antigues Es coneixen també altres pedres gravades que contenen els símbols del culte de certes sectes gnòstiques. Aquestes pedres es deien abraxas, segons la paraula en lletres gregues que es llegeix en totes elles i segons en altres, pedres basilidianes, nom que reben per creure de manera simbòlica a la secta dels . La glíptica gairebé va desaparèixer després de l'Imperi Romà però va tornar a reaparèixer en el segle XV a Itàlia. Dos artistes eminents la van utilitzar a Milà: Juan i Dominico més coneguts per Juan el de les Cornalines i Dominico el dels Camafeus. Aquest art va ser importat a França per que va anar a París seguint Francesc I. Són importants les col·leccions de Londres, Munic, Viena i París i es troben dades interessantíssimes sobre aquesta matèria en les obres de Vettori, Ratter, Milín i Mariette. (ca)
- Gliptiko (de la antikva greka γλυπτός / glyptós, «gravurita objekto») estas arto de la gravurado de gemoj, fajnaj ŝtonoj k.s., kio enhavas la ĉizado kaj skulptado en vakuo (intajlo) aŭ reliefe (kameo). Ĝi utilis plej ofte por prezenti motivojn elprenitajn el la mitologio, el religioj aŭ de kulturaj aŭ simbolaj temoj. Laŭ Francisko Azorín gliptiko estas Arto gravuri, pristudi, klasifiki gemojn. Li indikas etimologion el greka gliptiké (gravuro) el glifein (ĉizi), kaj li aldonas terminojn gliptologio, por traktato pri gliptiko; gliptografio, fotogliptiko. (eo)
- Die Glyptik (von altgriechisch γλύφειν glýphein „aushöhlen, herausschnitzen, [in den Stein] eingraben“) oder Steinschneidekunst ist die plastische Bearbeitung von Schmucksteinen und Edelsteinen, Bergkristall und ähnlichen Steinsorten mit Hilfe von Schneid- und Schleifgeräten. Mithilfe der Steinschneidekunst können völlig verschiedene Objekte hergestellt oder verziert werden, wie beispielsweise Schmuck, Schalen, Zier- oder Trinkgefäße, ebenso wie Gemmen oder Kameen. Auch die Technik der marmornen Einlegearbeiten (beispielsweise bei Fußböden in italienischen Kirchen) und der Pietra dura basiert auf Steinschnitt. Die Steinschneidekunst wurde in der Praxis häufig mit Goldschmiedekunst kombiniert. Die antike Glyptik ist in Epochen und Stilmerkmale wie folgt gegliedert:
* Minoische und Mykenische Siegel ca. 3000–1000 v. Chr.
* Griechisch-geometrische Glyptik
* Kyprische Glyptik
* „Inselsteine“, griechische Gemmen des 7./6. Jahrhunderts v. Chr.
* Phönikische und phönikisch-griechische Skarabäen des 6. Jahrhunderts v. Chr.
* Griechisch-archaische Glyptik des 6. und frühen 5. Jahrhunderts v. Chr.
* Griechisch-klassische Glyptik des 5./4. Jahrhunderts v. Chr.
* Graeco-persische Gemmen
* Hellenistische Gemmen
* Etruskische Skarabäen
* Italienische und römisch-republikanische Gemmen
* Gemmen der römischen Kaiserzeit
* Gnostische Gemmen (Magische Amulette)
* Sassanidische Siegel
* Christliche Gemmen der Spätantike und des Mittelalters und Neuzeitliche Gemmen In der Kunstgeschichte spricht man von „Gemmen“ = gravierte Steine als Oberbegriff, egal ob erhaben oder vertieft graviert. Im Edelsteinhandel wird aber eingeteilt in die Begriffe Gemme (vertieft) und Kamee (erhaben geschnitten). Man spricht von gravierten oder geschnittenen Steinen. In der Vorderasiatischen Archäologie werden mit dem Begriff Glyptik sowohl Stempelsiegel (ab der frühen Halaf-Zeit um 6000 v. Chr. belegt) als auch Rollsiegel (belegt ab der Uruk-Zeit, etwa 3400 v. Chr.) bezeichnet. Die Rollsiegel stellen eine der umfangreichsten Bildquellen der Kulturen des Alten Orients dar. Ebenfalls eine frühe Form war die Glyptik der Indus-Kultur. Hauptsächlich wird sie als Technik der Kleinplastik ausgeübt, besonders bei der Herstellung von Gemmen, Siegeln und dergleichen. Neben der antiken Glyptik gibt es eine ältere (3500–1500 v. Chr.), vor allem in Schottland verbreitete Technik, mit der Carved Stone Balls hergestellt wurden. Zu einer westlich technischen Verfeinerung kam es im 6. Jahrhundert v. Chr. in der griechischen Glyptik, nachdem bereits die kretisch-mykenische Kultur die Steinbearbeitung zu beachtlicher Höhe geführt hatte. In der römischen Kaiserzeit wurde die Technik vor allem auf dem Gebiet der Porträtkunst angewandt, ebenso in der Renaissance, in der die Steinschneidekunst neuen künstlerischen Aufschwung nahm. Einen weiteren Höhepunkt erfuhr sie im Klassizismus. Im 16. bis 18. Jahrhundert wurde in Zentren wie Mailand, Florenz, Prag und Neapel von Künstlern wie beispielsweise den Saracchi und der Familie Miseroni Meisterwerke der Steinschneidekunst geschaffen, die bei fürstlichen Sammlern in ganz Europa gefragt waren, und noch heute die bedeutendsten Sammlungen zieren (u. a. Schatzkammer des KHM Wien, Galerie d'Apollon im Louvre). In Renaissance und Barock waren außerdem Arbeiten in Pietra-dura-Technik beliebt, das heißt Einlegearbeiten aus Halbedelsteinen. Eine Sammlung von Originalwerken oder Abdrucken aus dem Bereich der Glyptik bezeichnet man als Daktyliothek. Eine Glyptothek ist eine Sammlung von Skulpturen und geschnittenen Steinen. (de)
- La glíptica, palabra proveniente del griego γλυπτός, es el arte de grabar o tallar las piedras preciosas o cuños en acero para elaborar monedas y medallas. Ha pasado en la Antigüedad por tres grandes fases: 1.
* En la primera, se limitan a grabar pictogramas sobre piedras más o menos duras para que sirvieran de signos o sellos a los altos dignatarios, sacerdotes o reyes. Este primer periodo de la glíptica abraza las dos mayores y más antiguas civilizaciones: la del Antiguo Egipto y la de Sumeria. En el arte sumerio tuvo gran importancia la glíptica, a través de los cilindros-sellos, la cual fue una modalidad artística típicamente mesopotámica. Cabe resaltar que se usaron en Sumer desde los inicios de su cultura, se trata de piezas de piedra caliza, mármol, alabastro o piedras preciosas, de forma cilíndrica, donde llevan grabados en la parte exterior. Cada pieza era distinta, es decir hay una gran variedad de motivos, eran utilizadas para las transacciones comerciales asimismo en algunos casos servía como amuleto. Sin embargo con el paso del tiempo la iconografía de las gliptinas fue evolucionando al inicio los temas eran motivos geométricos, con escena banquete doméstico, héroes o seres fantásticos Dando lugar a rituales religiosos. Continuando con los motivos de la iconografía encontramos a un personaje desnudo y con un cabello largo conocido como Gilgamesh, el cual fue uno de los principales héroes de la mitología sumeria, normalmente se representaba dominando a un león que lo arrastraba cogido con su brazo izquierdo mientras que su brazo derecho sostenía la alarma. dicha figura tuvo un gran éxito posterior en el mundo de la iconografía asiria. 2.
* En los comienzos del segundo periodo encontramos los fenicios, la Antigua Grecia y los etruscos. En estos pueblos, la glíptica empezó a convertirse en verdadero arte. 3.
* La glíptica llegó a su apogeo en el tercer periodo en Grecia en el siglo de Pericles y en la Antigua Roma en el reinado de Augusto. Los griegos buscaron sobre todo la pureza de la forma y los contornos como la belleza de los rasgos y líneas mientras que los romanos se ocupaban más en hacer resaltar los colores y la transparencia de las piedras finas, aspiraciones o tendencias ambas que caracterizaban bien el genio particular de aquellos pueblos: el uno persiguiendo el ideal de la Poesía; el otro, buscando la riqueza y el brillo como desideratum supremo del arte. Entre las piedras así grabadas que nos ha legado la Historia se encuentran:
* el Demóstenes, Mecenas, Perseo y Mercurio del grabador Dioscórides
* el Toro de Hilo
* el Aquiles tocando la lira de
* la Medusa de Solón
* la Minerva de Aspasio
* el conocido con el nombre de Julia de o Sello de Miguel Ángel porque de tal uso sirvió al inmortal artista. Las piedras antiguas se clasifican con nombres especiales sacados de alguna particularidad de su forma o de la naturaleza de los asuntos representados en ellas. Así se llaman:
* caprichos, aquellas cuyas figuras se agrupan cómicamente
* quimeras, las que tienen objetos de pura invención, resultado del conjunto de partes de distintos animales
* astríferas, las de los astros
* escarabeos las análogas egipcias que son consideradas como las más antiguas Se conocen también otras piedras grabadas que contiene los símbolos del culto de ciertas sectas gnósticas. Estas piedras se llamaban abraxas, según la palabra en letras griegas que se lee en todas ellas y según otros, piedras basilidianas, nombre que reciben por creerlas simbólicas de la secta de Basilides. La glíptica casi desapareció después del Imperio romano pero volvió a reaparecer en el siglo XV en Italia. Dos artistas eminentes la cultivaron en Milán: Juan y Dominico más conocidos por Juan el de las Cornalinas y Dominico el de los Camafeos. Este arte fue importado en Francia por que fue a París siguiendo a Francisco I. Son notables las colecciones de Londres, Múnich, Viena y París y se encuentran datos interesantísimos sobre esta materia en las obras de Vettori, Ratter, Millín y Mariette. (es)
- Gliptika hitza Grezieraz γλυπτός, harri bitxiak edo txanponak eta dominak egiteko altzairuzko moldeak egiteko artea da. Antzinaroatik gaur egunera hiru fase nagusi izan ditu: 1.
* Lehenengoan, piktogramak grabatzeko harri gogorretan eginak, ziligu gisa goi-mailako dignatario, apaiz edo erregeentzat eginak. Lehen aldi honek bi zibilizazio handienak eta zaharrenak hartzen ditu barne: Antzinako Egiptokoa eta Sumerrena . 2.
* Bigarren aldiaren hasieran feniziarrak, antzinako Grezia eta etruskoak erabili zuten. Herri horietan gliptika benetako artea izaten hasi zen. 3.
* Gliptikaren goren aldia Periklesen mendeko Grezian eta Antzinako Erromako Augustoren erregealdian eman zen. Greziarrek, batez ere forma eta ingeradaren ezaugarrien garbitasuna bilatzen zuten marken edertasun gisa; erromatarrek, aldiz, harri finaren koloreak eta gardentasuna bilatzen zuten. Horrela grabatuta historiak utzi digun harrien artean hauek ditugu:
* Dioscorides grabatzailearen Demostenoak.
* Hiloko Zezena
* Akiles Panofiloren lira jotzen
* Solonen Marmokak
* Aspasioren Minerva
* Julia de Evodo edo Michelangeloren Ziligua izenarekin ezagutzen dena (eu)
- Hardstone carving is a general term in art history and archaeology for the artistic carving of predominantly semi-precious stones (but also of gemstones), such as jade, rock crystal (clear quartz), agate, onyx, jasper, serpentinite, or carnelian, and for an object made in this way. Normally the objects are small, and the category overlaps with both jewellery and sculpture. Hardstone carving is sometimes referred to by the Italian term pietre dure; however, pietra dura (with an "a") is the common term used for stone inlay work, which causes some confusion. From the Neolithic period until about the 19th century such objects were among the most highly prized in a wide variety of cultures, often attributed special powers or religious significance, but today coverage in non-specialist art history tends to be relegated to a catch-all decorative arts or "minor arts" category. The types of objects carved have included those with ritual or religious purposes, engraved gems as signet rings and other kinds of seal, handles, belt hooks and similar items, vessels and purely decorative objects. (en)
- La glyptique (du grec ancien γλυπτός / glyptós, « objet gravé ») est l'art de la gravure des pierres fines, comprenant la taille, et de la sculpture en creux (intaille) ou en relief (camée). Elle exprime le plus souvent des sujets tirés de la mythologie, des religions ou de thèmes culturels ou symboliques. Ce terme est souvent employé pour désigner l'art de tailler les sceaux-cylindres en Mésopotamie. Le savoir-faire de la glyptique est reconnu en France par son inscription à l'Inventaire du patrimoine culturel immatériel. (fr)
- La glittica è l'arte dell'incisione di gemme e pietre dure. In senso lato è anche lo studio dei prodotti di tali arte: cammei, sigilli (in pietra), intagli, statuette e altri piccoli oggetti. (it)
- Gliptyka – sztuka rzeźbienia i rytowania reliefów w kamieniach szlachetnych i półszlachetnych oraz wykonywanie niewielkich rzeźb i bibelotów; obrobione tak kamienie noszą nazwę gemm. Artysta pracujący w tej technice, posługujący się rylcami, pilnikiem i kółeczkami obrotowymi, zwany jest gliptykiem. Liczne wzmianki o rytach i grawerowanych kamieniach spotykamy w Biblii. Oprócz kamiennych tablic Mojżesza wspomnianych jest dwanaście kamieni zdobiących napierśnik najwyższego kapłana żydowskiego, na których wyryto nazwy plemion Izraela. Ulubioną formą pieczęci w starożytnym Egipcie były wykonywane w kamieniach szlachetnych wyobrażenia świętych żuków (skarabeuszy), na których inskrypcje lub godła ryto w płaskiej powierzchni na odwrocie. Prawdziwe kamee wcześniej nie były jeszcze znane, Egipt zawdzięcza je czasom Aleksandra Wielkiego. W starożytnej Babilonii najstarszymi rzeźbami w kamieniu są niewielkie kamienne cylindry pokryte symbolami i figurami (niekiedy miały na brzegach wyryte napisy), których używano jako pieczęci. Noszono je przewieszone na sznurku, a odcisk uzyskiwano przez toczenie tłoka w miękkiej glinie. Służyły do pieczętowania dokumentów, skrzyń, zabezpieczania drzwi wejściowych opuszczanych domów (zamki nie były znane). Pieczęcie Asyryjczyków miały formę spłaszczonego stożka o owalnej podstawie pokrytej rysunkami lub inskrypcjami. W antycznej Grecji gliptyka była bardzo popularna; osiągnęła też wysoki poziom rozwoju w okresie rzymskim – rzeźbiono w agacie, ametyście, jaspisie, karneolu, onyksie. Rzeźbione kamee były ogromnie popularną formą biżuteryjną w kulturze starożytnej Grecji i Rzymu, stały się też pożądanym obiektem dla kolekcjonerów gromadzących cenne zbiory. Podobno Juliusz Cezar przechowywał w świątyni westalek pięć kufrów wypełnionych gemmami. Po upadku Cesarstwa Rzymskiego sztuka rzeźbienia i grawerowania kamieni zanikła niemal zupełnie. W średniowieczu gliptyka przestała się rozwijać, pojawiające się klejnoty zdobiono gemmami, ale były to kamienie antyczne, którym dodawano nową oprawę. Rzymskimi i greckimi gemmami zaczęto zdobić przedmioty kultowe i pierścienie biskupów. Ponowny rozkwit gliptyki nastąpił dopiero w czasach włoskiego renesansu. Popularność zyskały znów duże kamee. W XVII wieku, gdy na dworach zapanowała moda na kolekcjonowanie zabytków sztuki antycznej, wzrósł popyt na kamee i intaglia. W XVIII wieku działo bardzo wielu grawerów kopiujących antyczne wzory dla potrzeb kolekcjonerów. Rejestr obejmujący okres XVII do XIX wieku zawiera nazwiska ponad 900 grawerów. Najbardziej znani to: Edmund Burch i Nathaniel Marchand. Pod koniec XIX wieku zasłynęła ze swych wyrobów rosyjska firma działająca w Petersburgu, której właścicielem był Peter Carl Fabergé. Niechlubnie zapisał się w historii książę Stanisław Poniatowski, który po ojcu odziedziczył olbrzymie zbiory autentycznych gemm klasycznych, po czym zatrudnił zespół grawerów. Zlecił im wykonanie ok. 5 tys. gemm, wszystkie zostały opatrzone greckim podpisami antycznych twórców. Próba wprowadzenia falsyfikatów jako autentycznych dzieł na rynek doprowadziła handel gemmami do całkowitego upadku. Dziś wykonuje się rzeźby we wszystkich kamieniach szlachetnych i ozdobnych, włącznie z diamentem. Identyczne kamee w większych ilościach produkuje się przy użyciu nowoczesnej techniki. Matryce z hartowanej stali z wygrawerowanym na niej wzorem pokrywa się proszkiem diamentowym i metodą ultradźwięków szlifuje w podstawową kameę. Wyższej klasy egzemplarze wykańcza się ręcznie dodając indywidualne, dodatkowe detale. (pl)
- A glíptica é a arte de gravar em pedras preciosas, que inclui a talha e a escultura cavada ou em alto-relevo (camafeu). A palavra deriva do grego glyptikẽ ("arte de gravura") ou do grego clássico γλυπτός (glyptós; "objeto gravado"). O termo é usualmente aplicado à arte de talhar os selos cilíndricos da antiga Mesopotâmia. Os temas mais comuns da glíptica são de caráter mitológico, religioso, cultural ou simbólico. É uma técnica muito antiga — foram encontrados selos cilíndricos gravados datados do 4.º milénio a.C. na Baixa Mesopotâmia, na região da Suméria. Durante a Antiguidade, a glíptica desenvolveu-se não só na Mesopotâmia mas também em particular no Egito, graças aos tradicionais amuletos gravados em pedras preciosas. Originalmente, a função dos objetos gravados era utilitária e só muito mais tarde passaram a ter fins artísticos. Um dos mais célebres mestres de glíptica foi Jacques Gay, o gravador favorito de Madame de Pompadour. (pt)
- Glyptik är konsten att genom gravering förse stenar (oftast ädelstenar), vaser och skålar med ornament och bilder. (sv)
- Гли́птика (фр. glyptique, от др.-греч. γλύφω — вырезаю, выдалбливаю) — искусство резьбы на цветных полудрагоценных камнях, геммах (или глиптах). Собрание глиптов (резных камней) называют глиптотекой. Термин «глиптика» употребляют преимущественно к малым формам, то есть по отношению к резьбе по поделочным и ювелирным материал��м. Глиптика считается одним из наиболее древних искусств, известных человечеству. Мастерством резьбы по твёрдому камню владели египетские, шумерские, вавилонские, ассирийские мастера. Особенно выделяются своей красотой и изысканностью выполнения резные камни Древней Греции и Италии. Здесь зародился специфический выразительный язык глиптики, который соединил в миниатюрных произведениях красоту минералов и виртуозную резьбу. До конца IV века до н. э. древний мир знал лишь один вид гемм — инталии, дававшие на оттисках в мягкой глине или воске выпуклые зеркальные изображения. Только в эпоху эллинизма мастера глиптики, наряду с печатями-инталиями, начинают вырезать рельефные камеи. И если роскошные многоцветные камеи с их эффектным колоритом и пластикой являются памятниками своеобразной живописи в камне, то более скромные одноцветные инталии ближе графике. Для резьбы использовали (агат, сердолик, гранаты, гематит, сардоникс), в качестве инструмента: лучковый вал (смычок) с ножным приводом, резцы и абразивные материалы, поскольку камни были твёрже металла того времени. В качестве абразива использовали порошок корунда или алмазную пыль с маслом и водой. Для окончательной полировки применяли порошок гематита с оливковым маслом. На одну камею мастер тратил месяцы, а то и годы. Использовали также подкладки из золотой или серебряной фольги. Особая трудность резьбы инталий, помимо их миниатюрности, состояла в том, что мастер постоянно должен был иметь в виду обратное изображение. Покрытую абразивным материалом, углублённую, как бы негативную, инталию было необходимо время от времени очищать и делать пробные оттиски. Создание гемм было очень долгим и кропотливым занятием. Но твёрдость минералов сделала геммы поистине вечными. Дойдя через столетия до наших дней, они порой предстают перед нами такими, словно разрушительное время их совсем не коснулось. Разнообразны сюжеты античных гемм. В них нашли отражение многие стороны материальной и духовной жизни античного мира: религия и политика, литература и театр, извечные человеческие отношения и быт. Иногда миниатюрные изображения являются единственным источником знакомства с жизнью древнего мира. Особенно ценны в них воспроизведения навсегда утраченных шедевров греческой живописи и пластики. Интересна история многих хранящихся в российских музеях, главным образом в Эрмитаже, камей. Коллекционирование античных камей являлось предметом особых забот императрицы Екатерины II. Свою страсть к их собиранию она шутливо называла «камейной болезнью». Самое значительное приобретение императрицы было сделано в 1787 году, — (1500 гемм) из собрания Луи-Филиппа-Жозефа Орлеанского, которое в 1741 году обогатилось покупкой резных камней из собрания Пьера Кроза на распродаже после его смерти. С 2001 года треть этой коллекции экспонируется в Золотой гостиной Зимнего дворца под названием «Судьба одной коллекции. 500 резных камней из кабинета герцога Орлеанского». Именно из этого собрания происходят знаменитые поздне-эллинистические камеи «Жертва Приапу» и «Афродита с орлом». В 1792 году петербургская коллекция обогатилась приобретением собрания итальянского художника Дж. Б. Казановы и достигла десяти тысяч наименований. Эрмитажная коллекция пополнялась и в XIX веке. В 1814 году бывшая императрица Франции Жозефина Богарне подарила российскому императору Александру I «Камею Гонзага». В 1850 году Е. И. Голицына завещала императору Николаю I античную камею с головой Зевса. Поступали камеи из собраний барона А. Л. Николаи, генерала М. Е. Хитрово, вице-президента Академии художеств, князя Г. Г. Гагарина, собирателей Ю. Х. Лемме, В. И. Мятлева и других. В начале XX века для Императорского Эрмитажа была приобретена часть коллекции русского посла в Берлине П. А. Сабурова С раннего Средневековья глиптика становится неотъемлемой частью . Образцы резьбы по камню мы находим в Византийском и древнерусском искусстве. Резные изображения Спасителя, Божией Матери и Святых стали неотъемлемой частью архиерейских облачений, они часто используются как вставки в панагиях и митрах. Основным камнем, используемым в культовых предметах, является лазурит. Лучшие традиции древности возродили современные мастера-камнерезы. Они освоили технологию обработки таких непростых в работе камней, как топаз, берилл, изумруд и аметист. Замечательные образцы камнерезного творчества российских мастеров можно было увидеть на ежегодной выставке-ярмарке «Симфония самоцветов», регулярно проводимой в Москве Государственным геологическим музеем им. В. И. Вернадского. (ru)
- Глі́птика (від грецького glypho — вирізати; рос. глиптика, англ. glyptois, нім. Glyptik f) — мистецтво різьблення на кольорових і дорогоцінних каменях, геммах. Одне з найдавніших мистецтв.Майстерністю різьблення вражають вже єгипетські, шумерські, вавилонські, ассиірійські геми. Особливо виділяються своєю красою і вишуканістю виконання різьблені камені Стародавньої Греції та Італії. Тут зародився специфічний виразний мову гліптики, який поєднав у мініатюрних творах красу чистих тонів мінералів і віртуозну різьбу. То точну і графічно завершену, то м'яку і трепетну. До кінця IV століття до н. е. стародавній світ знав лише один вид гем - інталії, давали на відбитках у м'якій глині або воску опуклі дзеркальні зображення. Тільки в епоху еллінізму майстра гліптики, поряд з печатками-инталиями, починають вирізати рельєфні камеї. І якщо розкішні багатобарвні камеї з їх ефектним колоритом і пластикою є пам'ятками своєрідною живопису в камені, то більш скромні одноколірні інталії ближче графіку.Для створення і тих і інших гем потрібно нескладне обладнання: верстат з приводом, набір різців і обов'язково абразиви, так як мінерали вживалися настільки тверді (агат, сердолік, гранат, гематит, сардонікс), що металевий інструмент не міг залишити на них навіть подряпин.Особлива трудність різьблення инталий, крім їх мініатюрність, полягала в тому, що майстер постійно повинен був мати на увазі протилежне зображення. Покриту абразивним матеріалом, поглиблену, як би негативну, инталию було необхідно час від часу чистити і робити пробні відбитки. Створення гем було дуже довгою і копіткою справою. Але зате твердість мінералів зробила геми воістину вічними. Дійшовши через століття до наших днів, вони часом постають перед нами такими, немов руйнівний час їх зовсім не торкнулося. Різноманітні сюжети античних гем. У них знайшли відображення багато сторони матеріальної і духовного життя античного світу: , література і театр, одвічні людські відносини і побут. Іноді мініатюрні зображення є єдиним джерелом знайомства з життям стародавнього світу. Особливо цінні у них відтворення назавжди втрачених шедеврів грецької живопису і пластики. Цікава історія багатьох зберігаються в російських музеях, головним чином в Ермітажі, камей. Колекціонування античних каменів було предметом особливих турбот імператриці Катерини II. Свою пристрасть до їх збирання вона жартівливо називала «камейной хворобою». Найзначніше придбання імператриці було зроблено в 1787 році, - збори герцога Орлеанського, одна із найвідоміших колекцій Європи. Саме з цього зібрання відбуваються знамениті пізніше-елліністичні камеї «Жертва Приапу» і «Афродіта з орлом». У 1814 році колишня імператриця Франції Жозефіна дарує Олександру I «Камею Гонзага», а в 1850 році Е. І. Голіцина заповідає Миколі I камею з головою Зевса. З раннього Середньовіччя гліптика стає невід'ємною частиною християнської культури. Найвищі зразки різьблення по каменю ми знаходимо в православному мистецтві. Різьблені зображення Спасителя, Божої Матері і Святих стали невід'ємною частиною архієрейських одеж, вони часто використовуються як вставки в панагіях і митрах. Основним каменем, використовуваним в культових предметах, є лазурит. Найкращі традиції старовини відродили сучасні майстри-каменерізи. Вони освоїли технологію обробки таких «непростих» в роботі каменів, як топаз, берил, смарагд і аметист. Чудові зразки каменерізного творчості російських майстрів можна було побачити на щорічній виставці-ярмарку «Симфонія Самоцвітів», який регулярно проводиться в Москві Державним геологічним музеєм ім. В. І. Вернадського. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Glyptika (z řec. glyfein, rýt, dlabat) je označení pro obor uměleckého rytí či malých či velkých předmětů z tvrdých kamenů (drahokamů, polodrahokamů), minerálů (např. mramor či alabastr), dále z organických materiálů (jako jsou korál, gagát či ), kovu nebo skla. Novodobé napodobeniny jsou z porcelánu. (cs)
- Gliptiko (de la antikva greka γλυπτός / glyptós, «gravurita objekto») estas arto de la gravurado de gemoj, fajnaj ŝtonoj k.s., kio enhavas la ĉizado kaj skulptado en vakuo (intajlo) aŭ reliefe (kameo). Ĝi utilis plej ofte por prezenti motivojn elprenitajn el la mitologio, el religioj aŭ de kulturaj aŭ simbolaj temoj. Laŭ Francisko Azorín gliptiko estas Arto gravuri, pristudi, klasifiki gemojn. Li indikas etimologion el greka gliptiké (gravuro) el glifein (ĉizi), kaj li aldonas terminojn gliptologio, por traktato pri gliptiko; gliptografio, fotogliptiko. (eo)
- La glyptique (du grec ancien γλυπτός / glyptós, « objet gravé ») est l'art de la gravure des pierres fines, comprenant la taille, et de la sculpture en creux (intaille) ou en relief (camée). Elle exprime le plus souvent des sujets tirés de la mythologie, des religions ou de thèmes culturels ou symboliques. Ce terme est souvent employé pour désigner l'art de tailler les sceaux-cylindres en Mésopotamie. Le savoir-faire de la glyptique est reconnu en France par son inscription à l'Inventaire du patrimoine culturel immatériel. (fr)
- La glittica è l'arte dell'incisione di gemme e pietre dure. In senso lato è anche lo studio dei prodotti di tali arte: cammei, sigilli (in pietra), intagli, statuette e altri piccoli oggetti. (it)
- Glyptik är konsten att genom gravering förse stenar (oftast ädelstenar), vaser och skålar med ornament och bilder. (sv)
- النحت على الحجر الصلب هو مصطلح عام في تاريخ الفن وعلم الآثار يشير إلى النحت الفني غالبًا على أحجار شبه كريمة وأيضًا على الأحجار الكريمة مثل اليشب، والبلّور الصخري (الكوارتز النقي)، والعقيق والجزع والسربنتين والعقيق الأحمر، وغيرها من القطع التي تصنع على هذه الشاكلة. عادةً ما تكون القطع المنحوتة صغيرة، ويتداخل تصنيفها بين المجوهرات والمنحوتات. يُشار أحيانًا للمنحوتات الحجرية بالمصطلح الإيطالي «pietre dure»، الذي يعني «الأحجار الكريمة»، (ar)
- La glíptica és l'art de gravar o tallar les pedres fines. Ha passat a l'Antiguitat per tres grans fases: 1.
* A la primera, es limiten a gravar pictogrames sobre pedres més o menys dures perquè servissin de signes o segells als alts dignataris, sacerdots o reis. Aquest primer període de la glíptica abraça les dues majors i més antigues civilitzacions: la de l'antic Egipte i la de Sumèria. 2.
* Al començament del segon període trobem els fenicis, l'antiga Grècia i els etruscs. En aquests pobles, la glíptica va començar a convertir-se en un veritable art. 3.
* La glíptica va arribar al seu apogeu en el tercer període a Grècia al segle de Pèricles i en l'antiga Roma en el regnat d'August. Els grecs van buscar sobretot la puresa de la forma i els contorns com la bellesa dels trets i lín (ca)
- Die Glyptik (von altgriechisch γλύφειν glýphein „aushöhlen, herausschnitzen, [in den Stein] eingraben“) oder Steinschneidekunst ist die plastische Bearbeitung von Schmucksteinen und Edelsteinen, Bergkristall und ähnlichen Steinsorten mit Hilfe von Schneid- und Schleifgeräten. Mithilfe der Steinschneidekunst können völlig verschiedene Objekte hergestellt oder verziert werden, wie beispielsweise Schmuck, Schalen, Zier- oder Trinkgefäße, ebenso wie Gemmen oder Kameen. Auch die Technik der marmornen Einlegearbeiten (beispielsweise bei Fußböden in italienischen Kirchen) und der Pietra dura basiert auf Steinschnitt. Die Steinschneidekunst wurde in der Praxis häufig mit Goldschmiedekunst kombiniert. (de)
- Hardstone carving is a general term in art history and archaeology for the artistic carving of predominantly semi-precious stones (but also of gemstones), such as jade, rock crystal (clear quartz), agate, onyx, jasper, serpentinite, or carnelian, and for an object made in this way. Normally the objects are small, and the category overlaps with both jewellery and sculpture. Hardstone carving is sometimes referred to by the Italian term pietre dure; however, pietra dura (with an "a") is the common term used for stone inlay work, which causes some confusion. (en)
- Gliptika hitza Grezieraz γλυπτός, harri bitxiak edo txanponak eta dominak egiteko altzairuzko moldeak egiteko artea da. Antzinaroatik gaur egunera hiru fase nagusi izan ditu: 1.
* Lehenengoan, piktogramak grabatzeko harri gogorretan eginak, ziligu gisa goi-mailako dignatario, apaiz edo erregeentzat eginak. Lehen aldi honek bi zibilizazio handienak eta zaharrenak hartzen ditu barne: Antzinako Egiptokoa eta Sumerrena . 2.
* Bigarren aldiaren hasieran feniziarrak, antzinako Grezia eta etruskoak erabili zuten. Herri horietan gliptika benetako artea izaten hasi zen. 3.
* Gliptikaren goren aldia Periklesen mendeko Grezian eta Antzinako Erromako Augustoren erregealdian eman zen. Greziarrek, batez ere forma eta ingeradaren ezaugarrien garbitasuna bilatzen zuten marken edertasun gisa; erromat (eu)
- La glíptica, palabra proveniente del griego γλυπτός, es el arte de grabar o tallar las piedras preciosas o cuños en acero para elaborar monedas y medallas. Ha pasado en la Antigüedad por tres grandes fases: Entre las piedras así grabadas que nos ha legado la Historia se encuentran:
* el Demóstenes, Mecenas, Perseo y Mercurio del grabador Dioscórides
* el Toro de Hilo
* el Aquiles tocando la lira de
* la Medusa de Solón
* la Minerva de Aspasio
* el conocido con el nombre de Julia de o Sello de Miguel Ángel porque de tal uso sirvió al inmortal artista. (es)
- Gliptyka – sztuka rzeźbienia i rytowania reliefów w kamieniach szlachetnych i półszlachetnych oraz wykonywanie niewielkich rzeźb i bibelotów; obrobione tak kamienie noszą nazwę gemm. Artysta pracujący w tej technice, posługujący się rylcami, pilnikiem i kółeczkami obrotowymi, zwany jest gliptykiem. Pieczęcie Asyryjczyków miały formę spłaszczonego stożka o owalnej podstawie pokrytej rysunkami lub inskrypcjami. Po upadku Cesarstwa Rzymskiego sztuka rzeźbienia i grawerowania kamieni zanikła niemal zupełnie. (pl)
- A glíptica é a arte de gravar em pedras preciosas, que inclui a talha e a escultura cavada ou em alto-relevo (camafeu). A palavra deriva do grego glyptikẽ ("arte de gravura") ou do grego clássico γλυπτός (glyptós; "objeto gravado"). O termo é usualmente aplicado à arte de talhar os selos cilíndricos da antiga Mesopotâmia. Os temas mais comuns da glíptica são de caráter mitológico, religioso, cultural ou simbólico. (pt)
- Гли́птика (фр. glyptique, от др.-греч. γλύφω — вырезаю, выдалбливаю) — искусство резьбы на цветных полудрагоценных камнях, геммах (или глиптах). Собрание глиптов (резных камней) называют глиптотекой. Термин «глиптика» употребляют преимущественно к малым формам, то есть по отношению к резьбе по поделочным и ювелирным материалам. Глиптика считается одним из наиболее древних искусств, известных человечеству. (ru)
- Глі́птика (від грецького glypho — вирізати; рос. глиптика, англ. glyptois, нім. Glyptik f) — мистецтво різьблення на кольорових і дорогоцінних каменях, геммах. Одне з найдавніших мистецтв.Майстерністю різьблення вражають вже єгипетські, шумерські, вавилонські, ассиірійські геми. Особливо виділяються своєю красою і вишуканістю виконання різьблені камені Стародавньої Греції та Італії. Тут зародився специфічний виразний мову гліптики, який поєднав у мініатюрних творах красу чистих тонів мінералів і віртуозну різьбу. То точну і графічно завершену, то м'яку і трепетну. (uk)
|
_01b.jpg){kind=link}
