| dbo:abstract
|
- L'escriptura de constitució d'una empresa és un document que recull les relacions jurídiques internes de l'empresa. En l'escriptura hi figuren les principals dades necessàries d'una empresa, les normes i estatuts del tipus de societat creada i tota mena de dades que es necessiten per a tenir en regla la documentació de l'empresa. A través de l'escriptura de la constitució es pot extreure tota la informació necessària sobre les dades de la societat. (ca)
- Contracte social és una expressió que s'utilitza en filosofia, ciència política i sociologia en al·lusió a un acord real o hipotètic realitzat en l'interior d'un grup pels seus membres, com per exemple el que s'adquireix en un estat en relació als drets i deures de l'estat i dels seus ciutadans. Es parteix de la idea que tots els membres del grup estan d'acord per voluntat pròpia amb el contracte social, en virtut de la qual cosa romanen en dit grup. El contracte social, com a teoria política explica, entre altres coses, l'origen i propòsit de l'Estat i dels drets humans. L'essència de la teoria (que la seva formulació més coneguda és la proposta de Jean-Jacques Rousseau) és la següent: per a viure en societat, els éssers humans acorden un contracte social implícit, que els atorga certs drets a canvi d'abandonar la llibertat de la qual disposarien en estat de naturalesa. Sent així els drets i deures dels individus, les clàusules del contracte social; i l'Estat, l'entitat creada per a fer complir amb el contracte. De la mateixa manera, els homes poden canviar els termes del contracte si així ho desitgen; els drets i deures no són immutables o naturals. D'altra banda, més drets implica majors deures i menys drets, menys deures. (ca)
- العقد الاجتماعي في الفلسفة الأخلاقية والسياسية هو نظرية أو نموذج تبلور في عصر التنوير، ويهتم عادة بمدى شرعية سلطة الدولة على الأفراد. تنادي نظرية العقد الاجتماعي بالتحديد بأن الأفراد يقبلون بشكل ضمني أو صريح أن يتخلوا عن بعض حرياتهم ويخضعوا لسلطة الحاكم (أو لقرار الأغلبية) مقابل حماية بقية حقوقهم. ومن ثم فإن العلاقة بين الحقوق الطبيعية والشرعية هي في العادة مبحث من مباحث نظرية العقد الاجتماعي. وقد أخذ المصطلح اسمه من كتاب العقد الاجتماعي لجان جاك روسو الذي ناقش فيه هذا المفهوم. رغم أن أفكارا مماثلة لنظرية العقد الاجتماعي ظهرت قديما في الفلسفة الإغريقية والرواقية والقانون الروماني والكنسي، إلا أن النظرية بلغت أوج أهميتها منذ م��تصف القرن السابع عشر وحتى بداية القرن التاسع العشر، حيث كانت الفلسفة السياسية السائدة آن ذاك. تشترك معظم نظريات العقد الاجتماعي في نقطة انطلاقها، وهي فحص حالة الإنسان في غياب أي نظام سياسي، وأطلق توماس هوبز على ذلك «الحالة الطبيعية». في هذه الحالة، تكون أفعال الأفراد مرتبطة فقط بقوتهم ووعيهم الشخصي. وانطلاقا من هذا المفهوم المشترك، يسعى منظرو العقد الاجتماعي إلى البرهنة بشتى الطرق على السبب الذي يجعل الفرد العقلاني يتخلى طواعية عن حريته الطبيعية من أجل الحصول على منافع النظام السياسي. برز في القرن السابع عشر والثامن عشر كثير من منظري العقد الاجتماعي والحقوق الطبيعية، منهم هوغو غروتيوس (1625)، توماس هوبز (1651)، صموئيل فون بوفندروف (1673)، جون لوك (1689)، جان جاك روسو (1762)، وإيمانويل كانط (1797). وقد حاول كل منهم حل مسألة السلطة السياسية بشكل مختلف. فقد افترض غروتيوس أن للبشر حقوق طبيعية. وقال توماس هوبز قوله الشهير بأن الحياة الإنسانية في «الحالة الطبيعية» ستكون منعزلة وفقيرة ومقرفة وبهيمية وقصيرة. ففي غياب النظام السياسي والقانون، ستغدو لدى الجميع حريات طبيعية لا حد لها، بما في ذلك حق الوصول إلى كل شيء، مما يعني أيضا حرية النهب والاغتصاب والقتل، فستكون هنالك «حرب كل ضد كل» لا نهاية لها. ومن أجل تفادي ذلك، على الرجال الأحرار التعاقد لإنشاء مجتمع سياسي (مجتمع مدني) بعقد اجتماعي ينعمون من خلاله بالأمان، وذلك لقاء خضوعهم لسلطة مطلقة لرجل أو مجلس من الرجال. وعلى الرغم أن أوامر السلطة قد تكون استبدادية ومتعسفة، إلا أن هوبز رأى في الحكومة المطلقة البديل الوحيد للأناركية المرعبة في الحالة الطبيعية. وأكد هوبز أن البشر يوافقون على التنازل عن حقوقهم لصالح سلطة الحكومة المطلقة (ملكية كانت أم برلمانية). عارض بوفندروف معادلة هوبز عن الحالة الطبيعية والحروب. كما قدم جون لوك وجان جاك روسو بديلا، فجادلا بأننا نحصل على حقوقنا المدنية مقابل قبولنا بالالتزام بمراعاة والدفاع عن حقوق الآخرين، متخلين بذلك عن بعض حرياتنا. الفرضية الرئيسية التي تنادي بها نظرية العقد الاجتماعي هي أن القانون والنظام السياسي ليسا طبيعيين، بل هما من اختراع البشر. يعمل العقد الاجتماعي والنظام السياسي الذي ينشأ عنها كوسيلة للوصول إلى غاية، وهي منفعة الأفراد الذين يشملهم العقد الاجتماعي، ويكون العقد الاجتماعي شرعيا فقط ما داموا يؤدون ما اتفقوا عليه. ينادي هوبز بأن الحكومة ليست طرفا في العقد الأصلي، وأن المواطنين ليسوا ملزمين بالخضوع إلى الحكومة عندما تكون أضعف من أن تتصرف بحزم لتمنع التحزب والاضطراب المدني. وفقا لمنظرين آخرين عن العقد الاجتماعي، ففي حال فشل الحكومة في تأمين الحقوق الاجتماعية (كما عند لوك)، أو فشلها في تلبية أهم اهتمامات المجتمع (ما يسميه روسو «الإرادة العامة»)، يمكن للمواطنين حينها أن يمتنعوا عن طاعة الحكومة، أو أن يغيروا القيادة عبر انتخابات أو عبر وسائل أخرى، وإن لزم الأمر فيمكن اللجوء للعنف. آمن جون لوك بأن الحقوق الطبيعية غير قابلة للمصادرة، ومن ثم فإن القانون الإلهي يمكن أن يحل محل سلطة الحكومة، بينما آمن روسو بأن الديمقراطية (الحكم الذاتي) هو الطريق الأمثل لضمان الرفاهية مع إبقاء الحرية الفردية خاضعة لحكم القانون. وقد طبقت رؤية لوك عن العقد الاجتماعي في إعلان الاستقلال الأمريكي. اندثرت نظريات العقد الاجتماعي في القرن التاسع عشر حين توجهت الأنظار إلى النفعية، والهيغلية، والماركسية، لكن أعيد إحياؤها في القرن العشرين، لا سيما على هيئة تجربة ذهنية بواسطة جون رولس. (ar)
- Zakladatelská listina je právní dokument mající formu notářského zápisu, kterým samostatná osoba zakládá obchodní společnost. Je-li zakladatelů více, pak se společnost zakládá společenskou smlouvou. Zakladatelská listina obsahuje stejné podstatné části jako společenská smlouva. V praxi se využívá u kapitálových společností společnosti s ručením omezeným, akciové společnosti, u osobních společností a družstva je třeba více osob - u prvně zmíněné nejméně dvě osoby, u družstva alespoň tři. Náležitosti zakladatelské listiny jsou dány zejména zákonem o obchodních korporacích a částečně i občanským zákoníkem a případně dalšími právními předpisy. (cs)
- Společenská smlouva je pojem z filosofie a společenských věd. Jedná se o teorii, podle níž veškeré právní a mocenské vztahy ve společnosti jsou dány jakousi implicitní dohodou mezi všemi členy dané společnosti. Motivací je nejistota, kterou lidé pociťují. Výměnou za ztrátu části svobody se jim dostává ochrany jejich oprávněných práv a jistoty. Reprezentanty této teorie jsou Thomas Hobbes, John Locke a Jean-Jacques Rousseau. Hobbes se domníval, že lidé jsou ve své povaze špatní, proto musí být nad nimi suverén, který tuto špatnost trestá a vynucuje si dodržování svých norem. Naopak Rousseau si idealizuje stav před existencí společenské smlouvy. Glorifikuje divocha. Domnívá se, že civilizace naopak v člověku zabíjí jeho dobré vlastnosti. (cs)
- Στην ηθική και πολιτική φιλοσοφία, το κοινωνικό συμβόλαιο είναι μια θεωρία ή μοντέλο, με καταγωγή από την εποχή του Διαφωτισμού, που αφορά ζητήματα για την προέλευση της κοινωνίας και της νομιμότητας της εξουσίας του κράτους πάνω στο άτομο. Η παλαιότερη στον κόσμο εκδοχή της θεωρίας του κοινωνικού συμβολαίου ωστόσο, βρέθηκε στο Μαχάβαστου, ένα κείμενο του πρώιμου Βουδισμού του 2ο αιώνα π.Χ. Επιχειρήματα για το κοινωνικό συμβόλαιο τυπικά υποθέτουν ότι τα άτομα έχουν συγκατατεθεί, είτε ρητά είτε σιωπηρά, για να παραδώσουν κάποιες από τις ελευθερίες τους και να τις υποβάλουν στην αρμόδια αρχή του ηγεμόνα ή κυβερνήτη (ή στην απόφαση μιας πλειοψηφίας), με αντάλλαγμα την προστασία των υπολοίπων δικαιωμάτων τους. Το ζήτημα της σχέσης μεταξύ φυσικών και νομικών δικαιωμάτων, ως εκ τούτου, είναι συχνά μια πτυχή της θεωρίας του κοινωνικού συμβολαίου. Το Κοινωνικό Συμβόλαιο (Du contrat social ou Principes du droit politique) είναι επίσης ο σύντομος τίτλος βιβλίου του 1762 από τον Ζαν-Ζακ Ρουσσώ για αυτό το θέμα. Παρά το γεγονός ότι οι πρόγονοι της θεωρίας του κοινωνικού συμβολαίου βρίσκονται στην αρχαιότητα, στην Ελληνική και Στωική φιλοσοφία και το Ρωμαϊκό και Κανονικό Δίκαιο, το αποκορύφωμα του κοινωνικού συμβολαίου ήταν στα μέσα του 17ου έως τις αρχές του 19ου αιώνα, όταν αναδύθηκε ως το κυρίαρχο δόγμα της πολιτικής νομιμότητας. Το σημείο εκκίνησης για τις περισσότερες θεωρίες κοινωνικού συμβολαίου είναι η εξέταση της ανθρώπινης κατάστασης υπό την απουσία οποιασδήποτε πολιτικής τάξης, αυτό που ο Τόμας Χομπς όρισε ως η «φυσική κατάσταση". Σε αυτή την κατάσταση, οι ενέργειες των ατόμων δεσμεύονται μόνο από την προσωπική τους δύναμη και συνείδηση. Από αυτή την κοινή αφετηρία, οι θεωρητικοί του κοινωνικού συμβολαίου επιδιώκουν να αποδείξουν, με διάφορους τρόπους, γιατί ένα ορθολογικό άτομο θα συναινέσει οικειοθελώς να εγκαταλείψει τη φυσική του ελευθερία για να αποκτήσει τα οφέλη της πολιτικής τάξης. Ο Ούγκο Γκρότιους (1625), ο Τόμας Χομπς (1651), ο (1673), ο Τζων Λοκ (1689), ο Ζαν-Ζακ Ρουσσώ (1762), και ο Ιμμάνουελ Καντ (1797) είναι από τους γνωστότερους θεωρητικούς του 17ου και 18ου αιώνα στο θέμα του κοινωνικού συμβολαίου και των φυσικών δικαιωμάτων. Κάθε ένας τους έλυσε το πρόβλημα της πολιτικής εξουσίας με διαφορετικό τρόπο. Ο Γκρότιους έθεσε ευθέως ότι τα μεμονωμένα ανθρώπινα όντα είχαν . Ο Χομπς ισχυρίστηκε ότι οι άνθρωποι συναίνεσαν να παραιτηθούν των δικαιωμάτων τους υπέρ της απόλυτης κρατικής εξουσίας (είτε δικτατορική εξουσία είτε κοινοβουλευτική). Ο Πούφεντροφ αμφισβήτησε την θέση του Χομπς που εξισώνει την φυσική κατάσταση με τον πόλεμο. Ο Λοκ πίστευε ότι τα είναι αναπαλλοτρίωτα, και ότι ως εκ τούτου η εξουσία του Θεού υπερίσταται της κυβερνητικής εξουσίας, και ο Ρουσσώ πίστευε ότι η δημοκρατία (αυτοδιοίκηση) ήταν ο καλύτερος τρόπος για την εξασφάλιση της γενικής ευημερίας, διατηρώντας παράλληλα την ατομική ελευθερία στο πλαίσιο ενός κράτους δικαίου. Η έννοια του Λοκ για το κοινωνικό συμβόλαιο συμπεριλήφθηκε στην Διακήρυξη της Ανεξαρτησίας των ΗΠΑ. Οι θεωρίες κοινωνικού συμβολαίου είχαν εκλείψει τον 19ο αιώνα υπέρ του ωφελιμισμού, Εγελιανισμού, και του Μαρξισμού και αναβίωσαν στον 20ο αιώνα, κυρίως με τη μορφή ενός νοητικού πειράματος από τον Τζον Ρωλς. (el)
- In corporate governance, a company's articles of association (AoA, called articles of incorporation in some jurisdictions) is a document which, along with the memorandum of association (in cases where it exists) form the company's constitution, and defines the responsibilities of the directors, the kind of business to be undertaken, and the means by which the shareholders exert control over the board of directors. Articles of association are very critical documents to corporate operations, as they may regulate both internal and external affairs. Articles of incorporation, also referred to as the certificate of incorporation or the corporate charter, is a document or charter that establishes the existence of a corporation in the United States and Canada. They generally are filed with the Secretary of State in the U.S. State where the company is incorporated, or other company registrar. An equivalent term for limited liability companies (LLCs) in the United States is articles of organization. (en)
- En morala kaj politika filozofio, la socia kontrakto aŭ politika kontrakto estas teorio aŭ modelo, originanta dum la Klerismo, kiu tipe traktas la demandojn de la origino de socio kaj la legitimecon de la aŭtoritato de la ŝtato super la individuo. Socia kontrakto tipe enhavas postulojn kiujn individuoj estis konsentintaj, ĉu eksplicite aŭ implice, por konservi kelkajn el siaj liberecoj kaj submetiĝi al la aŭtoritato de la reganto aŭ magistrato (aŭ al la decido de plimulto), en interŝanĝo por protekto de siaj ceteraj rajtoj. La demando de la rilato inter naturaj kaj laŭleĝaj rajtoj, tial, estas ofte aspekto de socikontrakta teorio. Du contrat social ou Principes du droit politique ankaŭ estas la titolo de libro de Jean-Jacques Rousseau (1762) pri tiu temo. Kontraktismo estas termino en filozofio kiu rilatas kaj al familio de politikaj teorioj de la tradicio de socia kontrakto (kiam uzite en tiu signifo, la esprimo estas ĝenerala esprimo por ĉiuj teorioj de sociaj traktatoj, kiuj inkluzivas kontraktismo), aŭ al la moralfilozofio evoluigita en la lastaj jaroj fare de T.M. Scanlon, en lia verko What We Wee to Each Other (eldonita en 1998). (eo)
- Ein Gesellschaftsvertrag (englisch articles of association) ist ein Vertrag, in dem die Gesellschafter bei der Gründung einer Gesellschaft deren Rechtsgrundlagen festlegen. Er wird bei deutschen Kapitalgesellschaften und Vereinen auch Satzung (§ 23 Abs. 1 AktG), im österreichischen und schweizerischen Vereinsrecht auch Statuten genannt. (de)
- En filosofía política, ciencia política, sociología y teoría del Derecho, el contrato social es un acuerdo realizado en el interior de un grupo por sus miembros, como por ejemplo el que se adquiere en un Estado en relación con sus derechos y deberes y los de sus ciudadanos. Es parte de la idea de que todos del grupo están de acuerdo, por voluntad propia, con el contrato social, en virtud de lo cual admiten la existencia de una autoridad, de unas normas morales y de unas leyes a las que se someten. El pacto social es una hipótesis explicativa de la autoridad política y del orden social. El contrato social, como teoría política, explica, entre otras cosas, el origen y el propósito del Estado y de los derechos humanos. La esencia de la teoría (cuya formulación más conocida es la propuesta por Jean-Jacques Rousseau) es la siguiente: para vivir en sociedad, los seres humanos acuerdan un contrato social implícito que les otorga ciertos derechos a cambio de abandonar la libertad de la que dispondría en estado de naturaleza. Siendo así, los derechos y los deberes de los individuos constituyen las cláusulas del contrato social, en tanto que el Estado es la entidad creada para hacer cumplir el contrato. Del mismo modo, los seres humanos pueden cambiar los términos del contrato si así lo desean; los derechos y los deberes no son inmutables o naturales. Por otro lado, un mayor número de derechos implica mayores deberes, y menos derechos, menos deberes. (es)
- Filosofia moral eta politikoan, gizarte-kontratua Ilustrazioaren Aroan sortu zen teoria edo eredu bat da, eta, oro har, estatuak gizabanakoarengan duen dagokio. Gizarte-kontratuko argudioek, eskuarki, zera planteatzen dute: gizabanakoek onartu egin dutela, esplizituki edo isilbidez, beren askatasun batzuk ematea eta agintaritzari men egitea (agintariarenari edo gehiengo baten erabakiari), gainerako eskubideak babestearen edo eustearen truke. Sarritan, eta legalen arteko harremana kontratu sozialaren teoriaren gaia da. Terminoa liburutik eratortzen da, Jean-Jacques Rousseauren 1762ko liburua, kontzeptu hori eztabaidatu zuena. Nahiz eta gizarte-kontratuaren teoriaren aurrekariak antzinatean egon, greziar filosofian eta estoikoan, eta zuzenbide erromatar eta kanonikoan, gizarte-kontratuaren goraldia XVII-XIX. mendeen bitartekoa izan zen, orduan sortu baitzen legitimitate politikoaren doktrina nagusi gisa. Kontratu sozialaren teoria gehienen abiapuntua edozein maila politikotan ez dagoen giza egoeraren azterketa da (Thomas Hobbesek "" deitzen dio). Egoera horretan, gizabanakoen ekintzak beren ahalmen pertsonalarekin eta kontzientziarekin soilik lotuta daude. Abiapuntu partekatu horretatik, gizarte-kontratuko teorialariek frogatu nahi dute zergatik onartuko luketen borondatez gizabanako arrazionalek beren askatasun naturalari uko egitea ordena politikoaren onurak lortzeko. Kontratu sozialaren eta eskubide naturalen XVII. eta XVIII. mendeetako teorialari nagusien artean, honako hauek daude: Hugo Grotius (1625), Thomas Hobbes (1651), Samuel von Pufendorf (1673), John Locke (1689), Jean-Jacques Rousseau (1762) eta Immanuel Kant (1797). Grotius-ek planteatu zuen norbanakoek eskubide naturalak zituztela. Thomas Hobbesek esan zuen "naturaren egoera" batean giza bizitza "bakartia, pobrea, desatsegina, basatia eta laburra" izango zela. Politika- eta zuzenbide-ordenarik ezean, guztiek izango lituzkete askatasun natural mugagabeak, "gauza guztietarako eskubidea" barne, eta, beraz, baita lapurtzeko, bortxatzeko eta hiltzeko askatasuna ere; "denon arteko gerra" amaigabea litzateke. Hori saihesteko, gizaki libreak beren artean kontratuak egiten dituzte komunitate politikoa (gizarte zibila) ezartzeko, gizarte-kontratu baten bidez. Kontratu horretan, guztiek irabazten dute segurtasuna, erabateko subirano baten, gizabanako baten edo gizakien batzar baten mende jartzearen truke. Subiranoaren ediktuak eta tiranikoak izan daitezkeen arren, Hobbesek gobernu absolutua naturaren anarkia beldurgarriaren alternatiba bakar gisa ikusi zuen. Hobbesek esan zuen giza eskubideak gobernuaren agintaritza absolutuaren alde (monarkikoa edo parlamentarioa izan) abdikatzea onartzen dutela. Lockek eta Rousseauk, ordea, eskubide zibilak lortzen ditugula argudiatu zuten, besteen eskubideak errespetatu eta defendatzeko betebeharra onartzearen truke, horretarako askatasun batzuei uko eginez. Gizarte-kontratuaren teoriaren baieztapen nagusia da legea eta ordena politikoa ez direla sorkuntza naturalak, gizakiek sortutakoak baizik. Kontratu soziala eta sortzen duen ordena politikoa helburu jakin baterako bitartekoak besterik ez dira —tartean diren banakoen onura—, eta zilegi, akordioaren zatia betetzen duten neurrian soilik. Hobbesek argudiatu zuen gobernua ez dela jatorrizko kontratuaren zati, eta herritarrak ez daudela behartuta gobernuari men egitera, ahulegia denean fakzioen arteko gatazkak eta istilu zibilak eraginkortasunez arautzeko. Gizarte-kontratuko beste teorialari batzuen arabera, gobernuak bere eskubide naturalak (Locke) aseguratzea edo gizartearen interes onenak asetzea lortzen ez duenean (Rousseauren "" deitzen zaio), herritarrek men egiteko betebeharra ken dezakete, edo lidergoa alda dezakete hauteskundeen bidez edo, beharrezkoa denean, indarkeriaren bidez. Locke-k uste zuen eskubide naturalak besterenduezinak zirela, eta, beraz, Jainkoaren gobernuak gobernu-agintea ordeztu zuen; Rousseauk, berriz, uste zuen demokrazia (autogobernua) zela ongizatea bermatzeko modurik onena, norbanakoaren askatasuna legearen agindupean zuen bitartean. Lockeren kontratu sozialaren kontzeptua Ameriketako Estatu Batuen Independentzia Adierazpenean erabili zen. Gizarte-kontratuaren teoriak 19. mendean utilitarismoaren, hegelianismoaren eta marxismoaren bidetik eklipsatu ziren; 20. mendean bigarren loraldi bat izan zuten, batez ere John Rawlsen baten moduan. (eu)
- Le statut juridique est un ensemble de textes juridiques qui règlent la situation d'un groupe d'individus, leurs droits, qui sont essentiellement composées de salariés[pas clair]. (fr)
- Kontrak sosial adalah sebuah perjanjian antara rakyat dengan para pemimpinnya, atau antara manusia-manusia yang tergabung di dalam komunitas tertentu. Secara tradisional, istilah kontrak sosial digunakan di dalam argumentasi yang berupaya menjelaskan hakikat dari kegiatan berpolitik atau menjelaskan tanggung jawab dari pemimpin kepada rakyat. Beberapa filsuf yang memakai teori kontrak sosial adalah Sokrates, Hobbes, Locke, Rousseau, dan Kant. Dalam filsafat moral dan politik, kontrak sosial adalah teori atau model yang berasal dari Zaman Pencerahan dan berhubungan dengan legitimasi otoritas negara atas individu. Argumen kontrak sosial biasanya mengandaikan bahwa individu telah menyetujui, baik secara eksplisit maupun implisit, untuk menyerahkan sebagain dari kebebasan mereka dan tunduk pada otoritas (Penguasa, atau keputusan mayoritas) dengan imbalan perlindungan hak atau pemeliharaan tatanan sosial. hubungan antara hak lahiriah dan hukum sering menjadi topik teori kontrak sosial. Istilah ini mengambil namanya dari The Social Contract (Prancis: Du contract social ou Principes du droit politique),sebuah bukun tahun 1762 yang ditulis oleh Jean-Jacques Rousseau yang membahas tentang konsep ini. Meskipun teori kontrak sosial ditemukan pada zaman kuno, dalam filsafat Yunani dan Stoic dan Hukum Romawi dan Kanonik, masa kejayaan kontrak sosial adalah pada pertengahan abah ke-17 hingga awal abad ke-19, ketika kontrak itu muncul sebagai doktrin utama legitimasi politik. Titik awal untuk sebagaian besar teori kontrak sosial adalah penyelidikan keadaan manusia yang tidak ada dalam tatanan politik apa pun (disebut "keadaan alamiah" oleh Thomas Hobbes). Dalam kondisi ini, tindakan individu hanya terikat oleh kekuatann dan hati nurani pribadinya. Dari titik awal yang sama, para ahli teori kontrak sosial berusaha menunjukkan mengapa individu-individu yang rasional secara sukarela setuju untuk melepaskan kebebasan alami mereka untuk mendapatkan manfaat dari tatanan politik. Ahli teori kontrak sosial dan hak alami abad ke-17 dan ke-18 yang terkenal termasuk hugo Grotius (1625), Thomas Hobbes (1651), Samuel von Pufendorf (1673), John Locke (1689), Jean-Jacques Rousseau (1762) dan Immanuel Kant (1797), masing-masing mendekati konsep otoritas politik secara berbeda. Grotiys mengemukakan bahwa individu manusia memiliki hak kodrati. Thomas Hobbes terkenal mengatakan bahwa dalam "keadaan alamiah", kehidupan manusia akan "menyendiri, miskin, jahat, brutal dan pendek". Dengan tidak adanya ketertiban politik dan hukum, setiap orang akan memiliki kebebasan alami yang tidak terbatas, termasuk "hak atas segala sesuatu" dan termauk kebebasan untuk menjarah, memerkosa, dan membunuh; akan ada "perang semua melawan semua" tanpa akhir (bellum omnium contra omnes). Untuk menghindari hal tersebut, "manusia bebas" membuat kontrak satu sama lain untuk membangun komunitas politik (masyarakat sipil) melalui kontrak sosial di mana mereka semua mendapatkan keamanan sebagai imbalan karena menundukkan diri merekea pada kedaulatan mutlak, satu orang atau kumpulan orang. Meskipun dektir penguasa mungkin sewenang-wenang dan tirani, Hobbes melihat pemerintahan absolut sebagai satu-satunya alternatif untuk anarki yang mengerikan dari keadaan alam. Hobbes menegaskan bahwa manusia setuju untuk melepaskan hak-hak mereka demi otoritas absolut pemerintah (monarki atau parlementer). sebagai alternatif, Locke dan Rousseau berpendapat bahwa kita memperoleh hak-hak sipil sebagai imbalan untuk menerima kewajiban untuk menghormati dan membela hak-hak orang lain, melepaskan beberapa kebebasan untuk melakukannya. Penegasan sentral yang didekati oleh teori kontrak sosial adalah bahwa hukum dan tatanan politik tidaklah alamiah, melainkan ciptaan manusia. Kontrak sosial dan tatanan politik yang diciptakannya hanyalah sarana untuk mencapai tujuan-keuntungan individu-individu yang terlibat- dan sah hanya jika mereka memenuhi bagian mereka dalam perjanjian. Hobbes berpendapat bahwa pemerintah bukanlah pihak dalam kontrak asli dan warga negara tidak berkewajiban untuk tunduk kepada pemerintah ketika terlalu lemah untuk bertindak secara efektif untuk menekan faksionalisme dan kerusuhan sipil. Menurut ahli teori kontrak sosial lainnya, ketika pemerintah gagal untuk mengamankan hak alami mereka (Locke) atau memenuhi kepentingan terbaik masyrarakat (disebut "kehendak Umum oleh Rousseau), warga negara dapat menarik kewajiban mereka untuk mematuhi atau mengubah kepemimpinan melalui pemilihan umum atau cara lain termasuk, jika perlu, kekerasan. Locke percaya bahwa hak-hak lahiriah tidak dapat dicabut, dan oleh karena itu aturan tuhan menggantikan otoritas pemerintah, sementara Rousseau percaya bahwa demokrasi (pemerintahan sendiri) adalah cara terbaik untuk memastikan kesejahteraan sambil mempertahankan kebebasan individu di bawah aturan hukum. Konsep Locke tentang kontrak sosial digunakan dalam Deklarasi Kemerdekaan Amerika Serikat. Teori kontrak sosial dikalahkan pada abad ke-19 karena mendukung utilitarianisme, Hegelianisme, Marxisme; mereka dihidupkan kembali pada abag ke-20, terutama dalam bentuk eksperimen pemikiran oleh John Rawls. (in)
- 社会契約（しゃかいけいやく、英: social contract、仏: contrat social）は、政治学や法学で、ある国家とその市民の関係についての契約を指す用語。 (ja)
- AOA（英: Articles of Association）は会社の基本規約の一種。Articles of Associationの略だが、Articles of Associationは国によって意味も日本語訳も異なる。 (ja)
- ( 1762년에 프랑스의 루소가 쓴 사회사상서에 대해서는 사회 계약론 문서를 참고하십시오.) 사회 계약(社會契約論)은 철학, 정치학, 사회학에서 시민과 국가 사이의 책임과 권리에 관해 국가 내부에서 통용되는 암묵적 동의로, 또는 좀 더 폭넓게는 그룹과 그 구성원 사이, 또는 개개인들 사이의 계약이라는 개념으로도 쓰인다. 사회 내부의 모든 구성원들은 그들의 선택에 의해 그리고 폭력적 계약 없이 사회 안에 존재하게 된 사회계약의 조건들에 동의하는 것을 받아들이게 된다; 이와 달리 폭력은 로 돌아가려는 문제적인 시도를 의미할 것이다. 종종 지적되듯이 실제로 사회 계약은 인간의 선하거나 악한 인류학적 개념에 의존하고 있었다. 토머스 홉스, 존 로크, 장 자크 루소는 이러한 사회 계약의 대표적 철학자들이다. 특히 이들은 민주주의와 여타 사회주의의 이론적인 토대를 구축했다. 또한 몇 가지의 대립하는 자유주의의 이론적 기초 작업을 실행하기도 했다고 한다. (ko)
- Het sociaal contract is de filosofie dat de legitimiteit van het gezag van de staat over het individu voortkomt uit een contract dat tussen beiden is afgesloten. Veelal is dit impliciet en wordt dit hypothetische contract in het verleden geplaatst. De belangrijkste contractdenkers zijn Thomas Hobbes, John Locke en Jean-Jacques Rousseau. Zij probeerden de maatschappelijke samenleving te verklaren vanuit het idee dat mensen ooit zonder regels en in onbeperkte vrijheid in een soort natuurtoestand leefden, maar om uiteenlopende redenen, altijd uit eigenbelang, een contract met elkaar hebben gesloten. De contractfilosofen hebben verschillende ideeën over de inhoud van dit contract, maar ze hebben gemeen dat de mensen in het sociaal contract bepaalde vrijheden opgaven, waaronder het recht om voor eigen rechter te spelen. Individuele vrijheidsrechten werden deels overgedragen aan de gemeenschap, wat leidt tot democratie, of aan een soeverein. Het contractdenken ontstond naar aanleiding van de bloedige godsdiensttwisten in het Europa van de 16e en 17e eeuw. Het wegvallen van de almacht van Rome zorgde ervoor dat verschillende denkers een antwoord gingen zoeken op de vraag hoe ervoor te zorgen dat een vorst voldoende macht had – en de legitimiteit om die macht te behouden – om de vrede langdurig te handhaven. Er bestaan verschillende filosofieën omtrent het sociaal contract, maar desalniettemin is er een rode draad doorheen al deze ideeën. Het sociaal contract bestaat in grote lijnen uit twee onderdelen: de pactum unionis en de pactum subjectionis. Bij het eerste wordt er een horizontaal sociaal contract gesloten tussen burgers, waarbij men elkaars vrijheid erkent alsook de begrenzing ervan. Bij het tweede onderwerpen de burgers zich aan het absolute staatsgezag en staan ze tezelfdertijd hun vrijheid of een gedeelte daarvan af. (nl)
- Il contratto sociale è, secondo alcuni pensatori, alla base della nascita della società, ossia di quella forma di vita in comune che sostituisce lo stato di natura, in cui gli esseri umani vivono in una condizione di instabilità e insicurezza per la mancanza di regole riguardo a quelli che sono i loro diritti e doveri. Il contrattualismo comprende quelle teorie politiche che vedono l'origine della società in un contratto tra governati e governanti, che implica obblighi precisi per ambedue le parti. In questa concezione il potere politico si fonda su un contratto sociale che pone fine allo stato di natura, segnando l'inizio dello stato sociale e politico. Accettando spontaneamente le leggi che vengono loro imposte, le persone perdono una parte della loro assoluta e (potenzialmente) pericolosa libertà per assicurarsi una maggiore tranquillità e sicurezza sociali. Nel momento in cui il patto viene violato, il potere politico diventa illegittimo; di conseguenza il diritto di resistenza e ribellione viene legittimato. Si considerano contrattualisti quei pensatori che muovono da tale sintassi del discorso. Lo stato di natura, benché sia solitamente considerato punto di partenza del discorso contrattualista, non ha una definizione universalmente accettata, poiché si considera essenzialmente come mera ipotesi logica. Fra i maggiori contrattualisti vanno annoverati Thomas Hobbes, John Locke e Jean-Jacques Rousseau. (it)
- Ten artykuł dotyczy filozoficznego i politycznego pojęcia umowy społecznej, tzw. kontraktualizmu, a nie prawnej czy zobowiązań w ramach choćby dogmatyki prawa cywilnego. Umowa społeczna – termin filozoficzny łączący w sobie wiele różnych teorii, których tematem są umowy dorozumiane, przy pomocy których ludzie tworzą narody i utrzymują porządek społeczny. Teoria umowy społecznej stanowi racjonalne uzasadnienie historycznie ważnego poglądu, że legalna władza państwowa musi wywodzić się od zgody społeczeństwa. Punktem wyjścia dla większości tych teorii jest heurystyczna analiza kondycji ludzkiej, określana jako „stan natury” lub „”, czyli chaos. W związku z tym, działanie jednostki jest ograniczone jedynie przez jej sumienie. Podążając tym torem, różni autorzy teorii umowy społecznej usiłują na wiele sposobów wyjaśnić, dlaczego w interesie własnym jednostki leży dobrowolna zamiana swobody działania, którą gwarantuje stan naturalny (zwany także „prawami naturalnymi”) na korzyści wynikające z tworzenia struktur społecznych. Wspólnym pojęciem dla tych teorii jest suwerenna wola, którą na mocy umowy społecznej wszyscy członkowie społeczeństwa są zobowiązani szanować. Odmiany teorii umowy społecznej w znacznym stopniu różnią się definicją suwerennej woli, bez względu na to czy dotyczy to monarchii, oligarchii czy republiki lub demokracji. Zgodnie z teorią, którą jako pierwszy wyłożył Platon w Obronie Sokratesa. Kriton, członkowie społeczeństwa podświadomie zgadzają się na warunki umowy społecznej poprzez pozostanie w tym społeczeństwie. Zatem związana ze wszystkimi formami umowy społecznej, wolność poruszania się jest fundamentalnym lub naturalnym prawem, dlatego społeczeństwo nie może wymagać od jednostki zamiany go na suwerenną wolę. Thomas Hobbes (1651), Spinoza (1677), John Locke (1689) i Jean-Jacques Rousseau (1762) są najsłynniejszymi filozofami kontraktualizmu, który dał podwaliny współczesnej demokracji. Należy podkreślić wpływ teorii prawa natury na rozwój liberalizmu klasycznego, niezależnie od tego, że nacisk na indywidualizm i odrzucenie konieczności podporządkowania wolności jednostki suwerennej woli może sprzeciwiać się ogólnym założeniom teorii umowy społecznej. (pl)
- Statuten zijn grondregels, bepalingen die ten grondslag liggen aan bepaalde rechtspersonen, zoals de naamloze vennootschap, besloten vennootschap, vereniging en stichting, die in de notarieel verleden akte van oprichting zijn vervat (art. 2:27 (Vereniging), 2:66 (NV), 2:177 (BV) en 2:286 (Stichting) Burgerlijk Wetboek). De statuten moeten met de oprichtingsakte ter kennisneming door derden worden ingeschreven in het handelsregister, terwijl een authentiek afschrift van deze akte van oprichting daar moet worden gedeponeerd. (art. 2:69 en 2:180 Burgerlijk Wetboek). (nl)
- Bolagsordningen är ett aktiebolags regelverk, som tillsammans med lagstiftning anger ramarna för verksamheten. Motsvarande regelverk för en ekonomisk förening betecknas stadgar. Bolagsordningar är väldigt kritiska dokument för aktiebolags verksamhet, eftersom de kan reglera både interna och externa angelägenheter. Bolagsordningen för ett svenskt aktiebolag ska innehålla: 1.
* bolagets 2.
* den ort i Sverige där bolagets styrelse ska ha sitt säte 3.
* föremålet för bolagets verksamhet, angivet till sin art 4.
* aktiekapitalet eller, om detta utan ändring av bolagsordningen ska kunna bestämmas till ett lägre eller högre belopp, minimikapitalet och maximikapitalet, varvid minimikapitalet inte får vara mindre än en fjärdedel av maximikapitalet 5.
* antalet aktier eller, om det i bolagsordningen har angetts ett minimikapital och ett maximikapital, ett lägsta och högsta antal aktier, varvid relationen mellan minimikapitalet och det lägsta antalet aktier skall vara densamma som relationen mellan maximikapitalet och det högsta antalet aktier 6.
* antalet eller lägsta och högsta antalet styrelseledamöter 7.
* antalet eller lägsta och högsta antalet styrelsesuppleanter, om sådana skall finnas 8.
* antalet eller lägsta och högsta antalet revisorer 9.
* hur bolagsstämma ska sammankallas 10.
* den tid som bolagets räkenskapsår ska omfatta. Bolagsordningen kan även innehålla en så kallad hembudsklausul. (sv)
- Contrato social, de acordo com o contratualismo, indica uma classe de teorias que tentam explicar os caminhos que levam as pessoas a formarem Estados e/ou manterem a ordem social. Essa noção de contrato traz implícito que as pessoas abrem mão de certos direitos para um governo ou outra autoridade a fim de obter as vantagens da . Nesse prisma, o contrato social seria um acordo entre os membros da sociedade, pelo qual reconhecem a autoridade, igualmente sobre todos, de um conjunto de regras, de um regime político ou de um governante. O ponto inicial da maior parte dessas teorias é o exame da condição humana na ausência de qualquer ordem social estruturada, normalmente chamada de "estado de natureza". Nesse estado, as ações dos indivíduos estariam limitadas apenas por seu poder e sua consciência. Desse ponto em comum, os proponentes das teorias do contrato social tentam explicar, cada um a seu modo, como foi do interesse racional do indivíduo abdicar da liberdade que teria no estado de natureza para obter os benefícios da ordem política. As teorias sobre o contrato social se difundiram entre os séculos XVI e XVIII como forma de explicar ou postular a origem legítima dos governos e, portanto, das obrigações políticas dos governados ou súditos. Thomas Hobbes (1651), John Locke (1689) e Jean-Jacques Rousseau (1762) são os mais famosos filósofos do contratualismo. (pt)
- Уста́в — свод правил, регулирующих организацию и порядок деятельности в какой-либо определённой сфере отношений или какого-либо государственного органа, организаций, предприятия, учреждения и так далее. Общие уставы утверждаются, как правило, высшими органами государственной власти, уставы отдельных организаций — их учредителями либо соответствующими министерствами, и ведомствами. Уставы имеют общественные организации (добровольные спортивные общества, творческие союзы и другие). Уставы имеются у большинства международных организаций. (ru)
- Теорія суспі́льного до́говору або політи́чного до́говору — теорія або модель у політичній філософії, що народилася в епоху Просвітництва і розглядає питання про походження суспільства і легітимності влади держави над особистістю. Соціальні аргументи договору зазвичай передбачають, що люди згоджуються поступитися частиною своїх свобод і підкоритися владі правителя або судді (або приєднаються до рішення більшості), в обмін на захист своїх прав. Теорія розглядає питання про співвідношення між фізичними та юридичними правами. Суспільний договір, створений Жан-Жаком Руссо був книгою про урядові реформи і про те, як вони повинні бути змінені, щоб задовольнити людей, а не уряд. Хоча осноположників теорії суспільного договору знаходять в давнину у біблійній ідеї завіту, проте розквіт суспільного договору був в середині 17 до початку 19 століть, коли він перетворився на провідну доктрину політичної легітимності. «Природний стан» (Т. Гоббс) У цьому стані, дії фізичних осіб пов'язані тільки зі своєю особистою владою і совістю. З цієї загальної відправної точки, соціальних теоретиків договір прагне продемонструвати, по-різному, тому розумна людина погодиться добровільно відмовитися від своєї природної свободи, щоб отримати переваги політичного порядку. Гуго Гроцій (1625), Томас Гоббс (1651), Семюел Пуфендорф (1673), Джон Локк (1689), Жан-Жак Руссо (1762) та Іммануїл Кант (1797) належать до числа найбільш відомих з 17-го і 18-го століття теоретиків суспільного договору і природних прав. Кожен розв'язував проблему політичної влади по-різному. Гроцій стверджував, що окремі людські істоти були наділені природними правами; Гоббс стверджував, що природні права — це згода людей відмовлятися від своїх прав на користь абсолютної влади уряду (чи то монархічної, чи парламентської). Локк вважав, що природні права є невід'ємними, і що правління Бога заміняє державну владу, Руссо вважав, що демократія була найкращим способом забезпечення загального добробуту при збереженні індивідуальної свободи під владою закону. Прихильники теорії суспільного договору приходили до різних висновків щодо бажаного політичного порядку. Гоббс ратував за авторитарну монархію, Локк за ліберальну монархію, а Руссо за ліберальну республіку. Концепція Локка, суспільного договору була викладена в Декларації незалежності Сполучених Штатів. Теорія суспільного договору втратила свою вагу в 19 столітті на користь утилітаризму, гегельянства і марксизму, і була відроджені в 20-му, зокрема, у формі уявного експерименту Джона Роулза. (uk)
- Обще́ственный догово́р (социа́льный контра́кт) — понятие общественного договора подразумевает, что люди частично откажутся от своих суверенных прав в пользу государства, чтобы обеспечивать свои интересы через его посредство. Общественный договор и означает тем самым соглашение, достигаемое гражданами по вопросам правил и принципов государственного управления с соответствующим им правовым оформлением. В соответствии с главным принципом теорий общественного договора, легитимный государственный орган формируется на основе принудительного согласия управляемых. Исходное положение для большинства этих теорий — исследование условий человеческого существования, отсутствующих в так называемом «естественном состоянии», когда люди самостоятельно следуют личной выгоде. Исходя из этого базового положения, сторонники теории общественного договора по-разному объясняют, почему разумный человек, следуя своему личному интересу, должен добровольно отказаться от свободы, которой каждый обладает в «естественном» состоянии. Томас Гоббс (1651), Джон Локк (1689) и Жан-Жак Руссо (1762) являются наиболее известными представителями теории общественного договора. Они сделали очень разные выводы из исходного положения теории общественного договора. Гоббс защищал абсолютную монархию, Локк защищал либеральную монархию, Руссо защищал либеральный республиканизм. Их работа обеспечивала теоретическую основу конституционной монархии, либеральной демократии и республиканизма. Общественный договор использовался в Декларации независимости США как принцип соблюдения демократии, а позже был интерпретирован применительно к современным условиям такими теоретиками, как Джон Роулз. (ru)
- 社會契約（英語：Social Contract）是伦理学和政治哲学中被用来探讨個人与政府合法性之間關係的一種概念。社會契約主張：個人融入政治社會是透過一個相互同意的過程，當中，個人��意遵守共同的規則，並接受相應的義務，以自己和其他人不受暴力和其他種類的傷害。社會契約理論對催生主權在民這一政治理念發揮了重要的歷史作用。大多數社會契約理論的出發點，是對不存在任何政治秩序的人類生存條件作啟發式的審視，通常稱為「自然狀態」。在這種情況下，個人的行動只受他們個人的權力和良心所約束。從這個共同的起點，社會契約論者各以不同的方式證明，為什麼一個理性的個人自願放棄他自然的自由，獲得政治秩序的好處。托馬斯·霍布斯（1651年）、約翰·洛克（1689年）和盧梭（1762年）是最著名的社會契約論思想家。他們對政治權力的性質有不同的結論。霍布斯提倡君主專制，洛克提倡自然權利，盧梭提倡民主共和。美國獨立宣言援引了洛克的社會契約概念。近代的思想家如羅爾斯亦重提社會契約概念，但其內容不盡相同。 雖然社會契約的提出是為了解人類社會的發展，但社會生物學家發現這概念對了解其他物種的社會，甚至種間的共生關係頗有幫助。 (zh)
- Стату́т (лат. statutum, від лат. statuo — встановлюю, вирішую) — встановлений засновником (власником майна) організації обсяг правил, що регулюють її правовий стан, відносини, пов'язані з внутрішнім управлінням, стосунки з іншими організаціями чи громадянами. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- L'escriptura de constitució d'una empresa és un document que recull les relacions jurídiques internes de l'empresa. En l'escriptura hi figuren les principals dades necessàries d'una empresa, les normes i estatuts del tipus de societat creada i tota mena de dades que es necessiten per a tenir en regla la documentació de l'empresa. A través de l'escriptura de la constitució es pot extreure tota la informació necessària sobre les dades de la societat. (ca)
- Zakladatelská listina je právní dokument mající formu notářského zápisu, kterým samostatná osoba zakládá obchodní společnost. Je-li zakladatelů více, pak se společnost zakládá společenskou smlouvou. Zakladatelská listina obsahuje stejné podstatné části jako společenská smlouva. V praxi se využívá u kapitálových společností společnosti s ručením omezeným, akciové společnosti, u osobních společností a družstva je třeba více osob - u prvně zmíněné nejméně dvě osoby, u družstva alespoň tři. Náležitosti zakladatelské listiny jsou dány zejména zákonem o obchodních korporacích a částečně i občanským zákoníkem a případně dalšími právními předpisy. (cs)
- Společenská smlouva je pojem z filosofie a společenských věd. Jedná se o teorii, podle níž veškeré právní a mocenské vztahy ve společnosti jsou dány jakousi implicitní dohodou mezi všemi členy dané společnosti. Motivací je nejistota, kterou lidé pociťují. Výměnou za ztrátu části svobody se jim dostává ochrany jejich oprávněných práv a jistoty. Reprezentanty této teorie jsou Thomas Hobbes, John Locke a Jean-Jacques Rousseau. Hobbes se domníval, že lidé jsou ve své povaze špatní, proto musí být nad nimi suverén, který tuto špatnost trestá a vynucuje si dodržování svých norem. Naopak Rousseau si idealizuje stav před existencí společenské smlouvy. Glorifikuje divocha. Domnívá se, že civilizace naopak v člověku zabíjí jeho dobré vlastnosti. (cs)
- Ein Gesellschaftsvertrag (englisch articles of association) ist ein Vertrag, in dem die Gesellschafter bei der Gründung einer Gesellschaft deren Rechtsgrundlagen festlegen. Er wird bei deutschen Kapitalgesellschaften und Vereinen auch Satzung (§ 23 Abs. 1 AktG), im österreichischen und schweizerischen Vereinsrecht auch Statuten genannt. (de)
- Le statut juridique est un ensemble de textes juridiques qui règlent la situation d'un groupe d'individus, leurs droits, qui sont essentiellement composées de salariés[pas clair]. (fr)
- 社会契約（しゃかいけいやく、英: social contract、仏: contrat social）は、政治学や法学で、ある国家とその市民の関係についての契約を指す用語。 (ja)
- AOA（英: Articles of Association）は会社の基本規約の一種。Articles of Associationの略だが、Articles of Associationは国によって意味も日本語訳も異なる。 (ja)
- ( 1762년에 프랑스의 루소가 쓴 사회사상서에 대해서는 사회 계약론 문서를 참고하십시오.) 사회 계약(社會契約論)은 철학, 정치학, 사회학에서 시민과 국가 사이의 책임과 권리에 관해 국가 내부에서 통용되는 암묵적 동의로, 또는 좀 더 폭넓게는 그룹과 그 구성원 사이, 또는 개개인들 사이의 계약이라는 개념으로도 쓰인다. 사회 내부의 모든 구성원들은 그들의 선택에 의해 그리고 폭력적 계약 없이 사회 안에 존재하게 된 사회계약의 조건들에 동의하는 것을 받아들이게 된다; 이와 달리 폭력은 로 돌아가려는 문제적인 시도를 의미할 것이다. 종종 지적되듯이 실제로 사회 계약은 인간의 선하거나 악한 인류학적 개념에 의존하고 있었다. 토머스 홉스, 존 로크, 장 자크 루소는 이러한 사회 계약의 대표적 철학자들이다. 특히 이들은 민주주의와 여타 사회주의의 이론적인 토대를 구축했다. 또한 몇 가지의 대립하는 자유주의의 이론적 기초 작업을 실행하기도 했다고 한다. (ko)
- Statuten zijn grondregels, bepalingen die ten grondslag liggen aan bepaalde rechtspersonen, zoals de naamloze vennootschap, besloten vennootschap, vereniging en stichting, die in de notarieel verleden akte van oprichting zijn vervat (art. 2:27 (Vereniging), 2:66 (NV), 2:177 (BV) en 2:286 (Stichting) Burgerlijk Wetboek). De statuten moeten met de oprichtingsakte ter kennisneming door derden worden ingeschreven in het handelsregister, terwijl een authentiek afschrift van deze akte van oprichting daar moet worden gedeponeerd. (art. 2:69 en 2:180 Burgerlijk Wetboek). (nl)
- Уста́в — свод правил, регулирующих организацию и порядок деятельности в какой-либо определённой сфере отношений или какого-либо государственного органа, организаций, предприятия, учреждения и так далее. Общие уставы утверждаются, как правило, высшими органами государственной власти, уставы отдельных организаций — их учредителями либо соответствующими министерствами, и ведомствами. Уставы имеют общественные организации (добровольные спортивные общества, творческие союзы и другие). Уставы имеются у большинства международных организаций. (ru)
- 社會契約（英語：Social Contract）是伦理学和政治哲学中被用来探讨個人与政府合法性之間關係的一種概念。社會契約主張：個人融入政治社會是透過一個相互同意的過程，當中，個人同意遵守共同的規則，並接受相應的義務，以自己和其他人不受暴力和其他種類的傷害。社會契約理論對催生主權在民這一政治理念發揮了重要的歷史作用。大多數社會契約理論的出發點，是對不存在任何政治秩序的人類生存條件作啟發式的審視，通常稱為「自然狀態」。在這種情況下，個人的行動只受他們個人的權力和良心所約束。從這個共同的起點，社會契約論者各以不同的方式證明，為什麼一個理性的個人自願放棄他自然的自由，獲得政治秩序的好處。托馬斯·霍布斯（1651年）、約翰·洛克（1689年）和盧梭（1762年）是最著名的社會契約論思想家。他們對政治權力的性質有不同的結論。霍布斯提倡君主專制，洛克提倡自然權利，盧梭提倡民主共和。美國獨立宣言援引了洛克的社會契約概念。近代的思想家如羅爾斯亦重提社會契約概念，但其內容不盡相同。 雖然社會契約的提出是為了解人類社會的發展，但社會生物學家發現這概念對了解其他物種的社會，甚至種間的共生關係頗有幫助。 (zh)
- Стату́т (лат. statutum, від лат. statuo — встановлюю, вирішую) — встановлений засновником (власником майна) організації обсяг правил, що регулюють її правовий стан, відносини, пов'язані з внутрішнім управлінням, стосунки з іншими організаціями чи громадянами. (uk)
- العقد الاجتماعي في الفلسفة الأخلاقية والسياسية هو نظرية أو نموذج تبلور في عصر التنوير، ويهتم عادة بمدى شرعية سلطة الدولة على الأفراد. تنادي نظرية العقد الاجتماعي بالتحديد بأن الأفراد يقبلون بشكل ضمني أو صريح أن يتخلوا عن بعض حرياتهم ويخضعوا لسلطة الحاكم (أو لقرار الأغلبية) مقابل حماية بقية حقوقهم. ومن ثم فإن العلاقة بين الحقوق الطبيعية والشرعية هي في العادة مبحث من مباحث نظرية العقد الاجتماعي. وقد أخذ المصطلح اسمه من كتاب العقد الاجتماعي لجان جاك روسو الذي ناقش فيه هذا المفهوم. (ar)
- Contracte social és una expressió que s'utilitza en filosofia, ciència política i sociologia en al·lusió a un acord real o hipotètic realitzat en l'interior d'un grup pels seus membres, com per exemple el que s'adquireix en un estat en relació als drets i deures de l'estat i dels seus ciutadans. Es parteix de la idea que tots els membres del grup estan d'acord per voluntat pròpia amb el contracte social, en virtut de la qual cosa romanen en dit grup. (ca)
- Στην ηθική και πολιτική φιλοσοφία, το κοινωνικό συμβόλαιο είναι μια θεωρία ή μοντέλο, με καταγωγή από την εποχή του Διαφωτισμού, που αφορά ζητήματα για την προέλευση της κοινωνίας και της νομιμότητας της εξουσίας του κράτους πάνω στο άτομο. Η παλαιότερη στον κόσμο εκδοχή της θεωρίας του κοινωνικού συμβολαίου ωστόσο, βρέθηκε στο Μαχάβαστου, ένα κείμενο του πρώιμου Βουδισμού του 2ο αιώνα π.Χ. Επιχειρήματα για το κοινωνικό συμβόλαιο τυπικά υποθέτουν ότι τα άτομα έχουν συγκατατεθεί, είτε ρητά είτε σιωπηρά, για να παραδώσουν κάποιες από τις ελευθερίες τους και να τις υποβάλουν στην αρμόδια αρχή του ηγεμόνα ή κυβερνήτη (ή στην απόφαση μιας πλειοψηφίας), με αντάλλαγμα την προστασία των υπολοίπων δικαιωμάτων τους. Το ζήτημα της σχέσης μεταξύ φυσικών και νομικών δικαιωμάτων, ως εκ τούτου, είναι συχ (el)
- In corporate governance, a company's articles of association (AoA, called articles of incorporation in some jurisdictions) is a document which, along with the memorandum of association (in cases where it exists) form the company's constitution, and defines the responsibilities of the directors, the kind of business to be undertaken, and the means by which the shareholders exert control over the board of directors. Articles of association are very critical documents to corporate operations, as they may regulate both internal and external affairs. (en)
- En morala kaj politika filozofio, la socia kontrakto aŭ politika kontrakto estas teorio aŭ modelo, originanta dum la Klerismo, kiu tipe traktas la demandojn de la origino de socio kaj la legitimecon de la aŭtoritato de la ŝtato super la individuo. Socia kontrakto tipe enhavas postulojn kiujn individuoj estis konsentintaj, ĉu eksplicite aŭ implice, por konservi kelkajn el siaj liberecoj kaj submetiĝi al la aŭtoritato de la reganto aŭ magistrato (aŭ al la decido de plimulto), en interŝanĝo por protekto de siaj ceteraj rajtoj. La demando de la rilato inter naturaj kaj laŭleĝaj rajtoj, tial, estas ofte aspekto de socikontrakta teorio. Du contrat social ou Principes du droit politique ankaŭ estas la titolo de libro de Jean-Jacques Rousseau (1762) pri tiu temo. (eo)
- En filosofía política, ciencia política, sociología y teoría del Derecho, el contrato social es un acuerdo realizado en el interior de un grupo por sus miembros, como por ejemplo el que se adquiere en un Estado en relación con sus derechos y deberes y los de sus ciudadanos. Es parte de la idea de que todos del grupo están de acuerdo, por voluntad propia, con el contrato social, en virtud de lo cual admiten la existencia de una autoridad, de unas normas morales y de unas leyes a las que se someten. El pacto social es una hipótesis explicativa de la autoridad política y del orden social. (es)
- Filosofia moral eta politikoan, gizarte-kontratua Ilustrazioaren Aroan sortu zen teoria edo eredu bat da, eta, oro har, estatuak gizabanakoarengan duen dagokio. Gizarte-kontratuko argudioek, eskuarki, zera planteatzen dute: gizabanakoek onartu egin dutela, esplizituki edo isilbidez, beren askatasun batzuk ematea eta agintaritzari men egitea (agintariarenari edo gehiengo baten erabakiari), gainerako eskubideak babestearen edo eustearen truke. Sarritan, eta legalen arteko harremana kontratu sozialaren teoriaren gaia da. Terminoa liburutik eratortzen da, Jean-Jacques Rousseauren 1762ko liburua, kontzeptu hori eztabaidatu zuena. Nahiz eta gizarte-kontratuaren teoriaren aurrekariak antzinatean egon, greziar filosofian eta estoikoan, eta zuzenbide erromatar eta kanonikoan, gizarte-kontratuar (eu)
- Kontrak sosial adalah sebuah perjanjian antara rakyat dengan para pemimpinnya, atau antara manusia-manusia yang tergabung di dalam komunitas tertentu. Secara tradisional, istilah kontrak sosial digunakan di dalam argumentasi yang berupaya menjelaskan hakikat dari kegiatan berpolitik atau menjelaskan tanggung jawab dari pemimpin kepada rakyat. Beberapa filsuf yang memakai teori kontrak sosial adalah Sokrates, Hobbes, Locke, Rousseau, dan Kant. (in)
- Il contratto sociale è, secondo alcuni pensatori, alla base della nascita della società, ossia di quella forma di vita in comune che sostituisce lo stato di natura, in cui gli esseri umani vivono in una condizione di instabilità e insicurezza per la mancanza di regole riguardo a quelli che sono i loro diritti e doveri. (it)
- Ten artykuł dotyczy filozoficznego i politycznego pojęcia umowy społecznej, tzw. kontraktualizmu, a nie prawnej czy zobowiązań w ramach choćby dogmatyki prawa cywilnego. Umowa społeczna – termin filozoficzny łączący w sobie wiele różnych teorii, których tematem są umowy dorozumiane, przy pomocy których ludzie tworzą narody i utrzymują porządek społeczny. Teoria umowy społecznej stanowi racjonalne uzasadnienie historycznie ważnego poglądu, że legalna władza państwowa musi wywodzić się od zgody społeczeństwa. Punktem wyjścia dla większości tych teorii jest heurystyczna analiza kondycji ludzkiej, określana jako „stan natury” lub „”, czyli chaos. W związku z tym, działanie jednostki jest ograniczone jedynie przez jej sumienie. Podążając tym torem, różni autorzy teorii umowy społecznej usiłują (pl)
- Het sociaal contract is de filosofie dat de legitimiteit van het gezag van de staat over het individu voortkomt uit een contract dat tussen beiden is afgesloten. Veelal is dit impliciet en wordt dit hypothetische contract in het verleden geplaatst. (nl)
- Contrato social, de acordo com o contratualismo, indica uma classe de teorias que tentam explicar os caminhos que levam as pessoas a formarem Estados e/ou manterem a ordem social. Essa noção de contrato traz implícito que as pessoas abrem mão de certos direitos para um governo ou outra autoridade a fim de obter as vantagens da . Nesse prisma, o contrato social seria um acordo entre os membros da sociedade, pelo qual reconhecem a autoridade, igualmente sobre todos, de um conjunto de regras, de um regime político ou de um governante. (pt)
- Bolagsordningen är ett aktiebolags regelverk, som tillsammans med lagstiftning anger ramarna för verksamheten. Motsvarande regelverk för en ekonomisk förening betecknas stadgar. Bolagsordningar är väldigt kritiska dokument för aktiebolags verksamhet, eftersom de kan reglera både interna och externa angelägenheter. Bolagsordningen för ett svenskt aktiebolag ska innehålla: Bolagsordningen kan även innehålla en så kallad hembudsklausul. (sv)
- Обще́ственный догово́р (социа́льный контра́кт) — понятие общественного договора подразумевает, что люди частично откажутся от своих суверенных прав в пользу государства, чтобы обеспечивать свои интересы через его посредство. Общественный договор и означает тем самым соглашение, достигаемое гражданами по вопросам правил и принципов государственного управления с соответствующим им правовым оформлением. (ru)
- Теорія суспі́льного до́говору або політи́чного до́говору — теорія або модель у політичній філософії, що народилася в епоху Просвітництва і розглядає питання про походження суспільства і легітимності влади держави над особистістю. Соціальні аргументи договору зазвичай передбачають, що люди згоджуються поступитися частиною своїх свобод і підкоритися владі правителя або судді (або приєднаються до рішення більшості), в обмін на захист своїх прав. Теорія розглядає питання про співвідношення між фізичними та юридичними правами. Суспільний договір, створений Жан-Жаком Руссо був книгою про урядові реформи і про те, як вони повинні бути змінені, щоб задовольнити людей, а не уряд. (uk)
|
