Kuxenjatko's Reviews > Доктор Серафікус

** spoiler alert ** Це мій другий після Підмогильного український модерніст, другий після "Міста" київський роман, і перший узагалі - про людину з аутизмом. Зізнаюсь, люблю роздавати діагнози персонажам, але цього разу усім моїм книжковим клубом одностайно зійшлися на тому, що професор Комаха має виражено аутистистичні риси, що впливає на його стосунки з людьми, кар'єру і загалом життя. Я б ще приписала йому асексуальність через його бридливий жах у ставленні до сексу. Але Серафікус, себто професор Комаха, загалом змальовується як людина стоїчна, далека від гедонізму і насолод життя. Можливо, тому провокаційне загравання з темою кохання до дитини я врешті автору пробачаю - бо воно виражає прагнення героя до зрозумілої і безпосередньої комунікації, яку не здатні задовільнити складні, суперечливі, маніпулятивні дорослі. А ще діти не тягають його по каварнях проти ночі, порушуючи його усталений передбачуваний режим.
Я насолоджувалась і водночас трохи дратувалася тим, як автор повсякчас іронізує над інтелігенцією, рафінізованою інтелектуальністю - сам будучи представником аж ніяк не робітничого класу (Петров взагалі мав темне минуле, але про це я зараз не буду). Завдяки цій книзі, продираючись крізь нескінченні неймдропи, відкрила для себе "мочеморд"!
Окремо хочеться написати про Вер, довершено змальований (і, можливо, авторів улюблений) персонаж, жінка, що поводиться як тогочасний чоловік, чим викликає захоплення усіх навколо. Нігілістична, розумна, гарна, жорстока, примхлива жінка, що у своїх метушливих пошуках недосяжного так і не наближається до реального життя. Мене жахливо дратувала Вер як людина і дуже сподобалась як персонажка.
Про Корвіна писати не хочеться, бо що з нього взяти - мізогін **аний.
Мені здається, що увесь роман про це - про життя, що є лише тінню, ілюзією, даремною спробою схопити щось справжнє за хвіст. Що Корвін, що Комаха, що Вер - жоден з них не знає, як воно - жити насправді, кохати насправді. Втрата сенсу життя - тема не нова і характерна для модерністських творів, я лише не підозрювала, що Домонтович так одночасно щемко і насмішливо використає її у своєму романі.
І, звісно ж, Київ. Богемний, знайомий, рідний Київ. Чомусь "Доктор Серафікус" мені більш урбаністичний за "Місто", хоча саме останній визнаний як перший київський роман.
Дуже рекомендую!