Vityska's Reviews > Око вовка

Пронизлива історія на дві долі — драматична, як саме життя, і незвичайна, ніби казка. Історія, яку пере-проживають хлопчик Африка і Блакитний Вовк, пильно дивлячись один одному око-в-око. Історія про відданість і жертовність, щирість і людяність, і про те, що люди іноді — гірші за диких звірів, а звірі — варті того, щоб брати з них приклад.

Про автора. Даніель Пеннак — французький письменник, який народився у Касабланці в Марокко, а дитинство провів у військових гарнізонах Африки, Індокитаю і, зрештою, Франції. Він відомий як автор детективних романів і «програмного» есе «Як роман», в якому він Пеннак озвучує «права читача» (як-то право не читати, перескакувати, не дочитувати, перечитувати, читати #шопопало тощо). Але «Око вовка» — одна з найглибших і найпронизливіших його книг, мабуть, тому, що призначена дітям. До слова, її англійський переклад у Великобританії був нагороджений The Marsh Award for Children’s Literature in Translation.

Про сюжет. У паризькому зоопарку зустрічаються хлопчик і полярний вовк. Їх розділяють не тільки грати вольєра, а й стіна відчуження й недовіри. Одноокий Блакитний Вовк, який недавно втратив свою вовчицю, ходить колами у своїй клітці, відмовляючись їсти і спати. А хлопчик приходить і пил��но дивиться на нього — довго, нестерпно довго, цілий день. А потім ще один, і ще. Вовка це нервує, вовк принципово ігнорує людей, відколи потрапив сюди, але цей поведінка цього хлопчика бентежить і — несподівано — інтригує. Тому Блакитний Вовк робить те, що не робив ніколи: сідає перед гостем і втуплюється поглядом свого єдиного ока просто в нього…і сердиться, бо не розуміє, в яке око хлопчика свій погляд спрямувати. Але потім малий робить дивну річ — і весь цей зоопарк з його клітками, вся ця територія болю і несвободи зникає, як поволі сиплеться стіна між ними. Вовк дізнається історію хлопчика і розповідає йому свою.

Око вовка розповідає про безкраї білі простори, про сім’ю, в якій кожен був готовий захистити іншого, не шкодуючи лап і гострих ікол, про незвичайну вовчичку, схожу на золоту блискавку, і про жорстокість і впертість людей, мисливців і колекціонерів, які переслідували зграю, і про лихо, після якого Блакитний Вовк став однооким. Око хлопчика розповідає про три Африки — Жовту, Сіру і Зелену, про людей, які зраджували і продавали, і звірів, які лишалися вірними своєму слову — навіть якщо ця вірність суперечила їхній природі, про те, як сирота нарешті знайшов батьків, але втратив усіх своїх друзів, і про несподіване місце, в якому він їх віднайшов.

Про враження. «Око вовка» — це книжка, яка зворушує, надихає, розчулює і нанизує серце на шпильки слів. Від неї — як від усіх найкращих історій — перехоплює подих і трохи хочеться плакати. У цій короткій і глибокій історії йдеться про дружбу і вірність, про відкриті серця, доброта яких тамує чужий біль, і про обіцянки, які не порушують, що б не сталося. Автор, олюднюючи тварин, протиставляє їм людей, поведінку яких аж ніяк не назвеш людяною. Жорстокість у ставленні до природи — це огидна риса, яка притаманна багатом, однак не всім. і історія хлопчика це чудово ілюструє.

Загалом я б рекомендувала прочитати цю книжку абсолютно всім дітям (та й дорослим, якщо чесно, не завадить). Бо це цікава і глибока історія, написана достатьо простими, аби достукатися до кожного серця, словами, але здатна зачарувати і захопити. Переклад для цього видання виконала письменниця Мія Марченко — і мені цей текст здається бездоганним. Ілюстрації Олега Петренка-Заневського теж чарівні у своїй монохромній лаконічності. Отож, раджу.