Про що мовчать архіви КГБ? Про що вони можуть розказати?
Історик Едуард Андрющенко буквально присвятив життя тому, аби поратися в пожовклих запилюжених Про що мовчать архіви КГБ? Про що вони можуть розказати?
Історик Едуард Андрющенко буквально присвятив життя тому, аби поратися в пожовклих запилюжених папках "ДЕЛО №", відчитувати нашкрябані кривими почерками і вицвілим чорнилом свідчення і відкривати за сухими протоколами допитів дивовижні історії.
У цій книжці їх аж 18.
Захопливі, абсурдні, сенсаційні, трагічні. Вони відкривають невідомі факти про знайомих нам постатей. Вражають ідіотизмом притягнутих за вуха звинувачень. Дивують відкриттям, що поміж пришитих справ траплялися історії зі справжніми шпигунськими кримінальними пристрастями.
От ви знали, що дружина Володимира Сосюри Марія була агенткою НКВД — принаймні, сама себе так називала? І хоч потріпала немало нервів своєму талановитому чоловіку, він її безумно любив.
А що КГБ підозрювало письменника Джона Стейнбека у шпигунстві — і не те щоб безпідставно?
А як "гебешники" зламали плани на шлюб онучки Івана Франка Віри із племінником Лесі Українки Юрієм Косачем?
А про трагічну історію "Стіни пам'яті" художників-скульпторів Ади Рибачук і Володимира Мельниченко чули? [Я, до свого сорому, — ні]
"Архіви КГБ" відкривають нові факти про українських дисидентів, митців, діячів культури. Але не всі фігуранти справ — ідейно інакомислячі. Є серед героїв і справжній рецидивіст Миколай Усольцев, який віртуозно змінював свої ідентичності і втікав з ув'язнень. Дуже динамічна і кінематографічна історія, до речі. Не менш "кіношна", ніж історія про втечу з корабля юної дівчини в червоному бікіні або про львівське подружжя Гольденбергів, яке керувало легендарними львівськими закладами "Вежею", "Пінгвіном" та іншими.
Але найбільше в цих історіях, звісно, абсурду, яким була просочена вся радянська дійсність і затоплює нинішню росіянську реальність.
Ця книжка — дуже класний нонфікшн, який і захоплює сюжетними лініями, і дає багато контексту та розуміння того, що відбувалося в "країні рад". Якщо цікавитеся історією — не пропустіть!...more
Як фанатка медичних серіалів і «лікарських нотаток» (від Булгакова до Генрі Марша), я вже давно чекала історій, які б розповідали про сучасні реалії уЯк фанатка медичних серіалів і «лікарських нотаток» (від Булгакова до Генрі Марша), я вже давно чекала історій, які б розповідали про сучасні реалії українських лікарень. Ну бо досвід британських чи американських клінік – це, звісно, круто, але ми маємо те що маємо. І ось вуаля! – Іван Черненко бере й описує реальне життя українського медика з райцентру. І не просто медика, а молодого анестезіолога! Я завжди вважала анестезіологів такими трохи надлюдьми у сфері медицини. Правда, коли вони не змогли врятувати мого чоловіка, віра у їхню всемогутність трохи похитнулася. Але чим більше я читаю довкола медичного нонфікшину або слухаю розповіді, наприклад, мами-лікарки, тим сильніше упевнююся в тому, що навіть коли медик робить все, що в його силах, і трошечки більше, все одно все може піти всупереч протоколам і прогнозам. Таку історію, до речі, описує Іван Черненко у «ковідному» розділі книжки – про те, як пацієнтка, яка за всіма ознаками, мала б вижити, зненацька померла, а та, на одужання якої не дуже сподівалися, - вижила. Але ковідні історії – то «свіжачок», а оповідь починається з самого початку, тобто зі студентських років. Тут тобі і зубріння кісточок черепа, і бутерброди в «анатомці», і викладачі, в яких замість блиску в очах мерехтять доларові купюри, і лікарі, які ігнорять молодого інтерна і не вчать його абсолютно нічому, і відчуття, що твоє щире прагнення лікувати і рятувати людей – то марнота марнота, бо у вітчизняній медицині панує треш і хаос, і нікому нема до того діла. Можна було б подумати, що автор трохи гіперболізує, але… Але мій молодший брат відносно недавно закінчив медичний і пройшов всі ці кола пекла. Він, до речі, в медицині не лишився. Іван Черненко – лишився, але, судячи з його історії, не «завдяки» чомусь, а «всупереч». Мені сподобалося, що автор не наганяє навмисно «чорнуху». Він намагається бути гранично чесним і водночас оптимістичним. Зважаючи на реалії, це капець як складно. Зважаючи на фах, це непросто ще й тому, що на кожен десяток врятованих життів знайдеться те, яке не змогли врятувати [я не певна, що пропорція сааме така, але суть ви зрозуміли]. Оці, неврятовані, - це не завжди старенькі, які повільно згасають. Є молоді, які відчайдушно чіпляються за життя, є діти, які й пожити не встигли. Іван розповідає про випадки з практики, успішні і трагічні, і якось так вдало чергує ці оповіді, що з чорного розпачу виринаєш на світло. Цікаво, як йому в житті вдається з цим справлятися? Світла й темна смуги не завжди чергуються… «Сміх у кінці тунелю» я раджу читати не лише тим, хто любить медичні історії, і й тим, хто переймається питаннями сенсу буття, переживання втрати, минущості життя. Тут є – ні, не категоричні відповіді, звісно, але – цікаві міркування і пронизливі ситуації, які, можливо, будуть співзвучними саме для вас....more
Смерть у "магічному автобусі" . На Стемпедській стежці на Алясці донедавна стояв покинутий автобус, який став культовим місцем серед мандрівників цією гСмерть у "магічному автобусі" . На Стемпедській стежці на Алясці донедавна стояв покинутий автобус, який став культовим місцем серед мандрівників цією глушиною (досить прогулятися по хештегу #magicbus - і переконаєтеся). Саме у цьому автобусі зустрів свою смерті Кріс Мак-Кендлесс, відомий також як Александр Суперволоцюга. Ця книжка - реальна історія Кріса та інших "волоцюг",які вирушають за своєю мрією у цю дику глушину, у пошуках своїх інсайтів і відкриттів. Правда, знаходять вони, переважно, лише смерть. . Джон Кракауер цієї книжкою спробував розвінчати романтику “диких” подорожей. Так, єднання з природою і занурення в середовище, не місяцями не ступає нога людини, - це звучить типу дуже красиво, але насправді таїть в собі величезну й цілком реальну небезпеку. Так, навіть зараз - у час стільникового зв’язку і джіпіесів. Навіть добре організувавшись у похід, ти не маєш жодної гарантії, що щось не піде не так і не стане для тебе катастрофою. Існують куточки Землі, з якими не варто загравати. І аляскинська глушина - один із них. . А ще автор взяв на себе роль детектива і водночас адвоката Кріса. Адже після оприлюднення його історії на хлопця посипалися тонни звинувачень у глупоті, невігластстві, наївності й неосвіченості. Тож Джон Кракауер береться виправдати добре ім’я Кріса, з’ясувавши, що саме призвело до його смерті. І ці пошуки тягнуть на солідне розслідування, а висновки, які зробив автор - на наукове відкриття. Саме цю частину книжки було читати найбільш цікаво - і найбільш печально. “У дикій глушині” - то не та книжка, яка надихає, але та, яка спонукає задуматися про безліч речей. Про крихкість людського життя перед могутністю природи - у тому числі....more
Коли маленька Ліса казала це незнайомцям, їй не дуже вірили. Хіба у цієї малої, мама якої явно тусує у хіпівській комуні, може бути щось із чоловіком Коли маленька Ліса казала це незнайомцям, їй не дуже вірили. Хіба у цієї малої, мама якої явно тусує у хіпівській комуні, може бути щось із чоловіком з журналу "Тайм"? Стів вперто не визнавав Лісу, а коли таки погодився з тим, що він її батько, легше не стало. Донька все його життя почувалася так, ніби мусить заслужити його любов. Але щоразу - коли мала якісь шкільні справи, займалася на додаткових заняттях, просто запізнювалася на вечерю чи не могла поглядіти молодшого братика, чула: "Лісо, ти недостатньо стараєшся, щоб бути членом цієї родини". . Бути донькою мільярдера і генія - це не завжди круто. Стів Джобс не був найкращим татусем для своєї первістки. Він взагалі людиною був непростою. Відсторонений, закритий. Ощадний аж настільки, що відмовлявся лагодити поламане опалення (у тій частині дому, де жила Ліса, до речі) чи купувати нову посудомийку. Він ніколи не казав доньці про свою батьківську любов, але аж надто бурхливо проявляв при ній любов до своїх коханих жінок - з поцілунками і стогонами, наприклад. Нав'язливо намагався заводити з Лісою відверті розмови про хлопців і секс, але зовсім не цікавився її навчанням. А коли вона вступила до Гарварду, в певний момент перестав платити за навчання. Звісно, стипендію чи позику Лісі відмовилися надавати - камон, це ж донька Джобса, він багатий, як чорт! . "Малеча" - історія про стосунки Ліси і її батька, про її дитинство, таке непросте, що ні собі, ні своїм дітям не побажаєш. Але у завершальних епізодах вона розповідає, як під кінець життя вони зі Стівом таки зуміли досягти порозуміння і примирення. . От тільки я не впевнена - чи був цей хеппі-енд насправді, чи Ліса його собі домалювала. Просто щоб статус "доньки Джобса" перестав бути тягарем. ....more
Як людина, яка двічі (бо в різних університетах) слухала базові курси з економіки і водночас була переконана, що бізнес — це надто складно і незрозуміЯк людина, яка двічі (бо в різних університетах) слухала базові курси з економіки і водночас була переконана, що бізнес — це надто складно і незрозуміло, від цієї книжки я чекала суголосного своїм переконанням ефекту, та водночас сподівалася знайти тут якісь інсайти. Окей, зізнаюся, — я їх таки знайшла. Штука в тому, що у школі чи в університеті про всі ці речі говорять, користуючись складними термінами й громіздкими визначеннями. А якщо поговорити про те, як знайти свою нішу на ринку, на прикладі модних сонцезахисних окулярів, одразу все стає якось простіше та зрозуміліше.
«Бізнес для початківців», попри свій невеликий обсяг, охоплює широченне коло тем. Від базових понять про те, що таке підприємства і навіщо вони потрібні, до глобальної картинки того, як функціонують великі корпорації і фінансові біржі. Будете сміятися, та саме завдяки цій книжці я нарешті зрозуміла, в чому прикол з ринками акцій і як люди примудряються на них заробляти гроші!
З цієї книжки можна взяти чимало універсальних, але дієвих порад, усіх цих tips & tricks (в межах закону, звісно), яких тут-таки можна і застосувати на своєму бізнесі (чи навіть на ідеї свого проєкту, змоделювавши і протестувавши різні варіанти). Особливо їх багато у розділах, які стосуються реклами та роботи з людьми.
З точки зору не лише читачки (сказати б, «бізневумен-початківиці»), але й мами, зауважу: дуже цінно і важливо те, що тут доступно і детально проговорюються і такі потрібні й, на жаль, далекі (не лише від тінейджерів, а й від багатьох дорослих земляків) теми, як податки й чому їх потрібно платити (ні, не лише через можливий штраф!); тісний вплив бізнесу на життя громади; соціальна та екологічна відповідальність; те, що бізнес невіддільний від середовища, в якому він діє, тому важливо зберігати із цим середовищем здорові й етичні зв’язки. Так, бізнес — це не лише гроші, а й цінності. Про це нам, дітям 90-х, не говорили. Але, на щастя, діти 2010-х ростимуть уже з усвідомленням оцих речей....more
Кажуть, ісландці трохи марнославні. Ну, як і будь-який народ, який здобув незалежність доволі недавно (у їхньому випадку - після Другої світової) і хоКажуть, ісландці трохи марнославні. Ну, як і будь-який народ, який здобув незалежність доволі недавно (у їхньому випадку - після Другої світової) і хоче, аби у світі про них знали і говорили. Бажано, позитивно. І не лише як про батьківщину Бйорк, гейзерів та вулканів. Ярослава Куцай в цьому, безперечно, ісландцям допомогла. Її "Лабораторія Ісландія" - це надзвичайно цікавий нонфікшн, який знайомить з далекою північною країною. . Читаючи її, я не могла втриматися, щоб не цитувати тим, хто опинявся поряд, найцікавіші факти. Поділюся з вами декількома рендомними: ✅ Перед першими польотами на Місяць американські астронавти проходили тренування в центральній частині Ісландії. Там же тренуватимуться і ті, хто летітиме на Марс. ✅ Цвітіння люпину тут приблизно така ж атракція, як лаванда у Провансі. От тільки люпин тут - зайда, який, бояться екосвідомі ісландці, може вижити автентичну рослинність. У тутешньому суспільстві існує своєрідний еконацизм - наприклад, в країну заборонили ввозити будь-яких конів, щоб захистити популяцію власне ісландських. ✅ Коли вікінги вперше зійшли на узбережжя Ісландії, першим звіром, який їм трапився, був песець. ✅ Книжки тут продаються буквально всюди. Ледь не кожен десятий ісландець - письменник. Серед найпоширеніших форм інтелектуального дозвілля - перекладати ісландською твори зарубіжних класиків. . У цій книжці є дуже цікаві репортажі про фінансову кризу 2008 року, особливості ісландської політики та китобійного промислу, про великі лабораторії генетичних досліджень і творчість по-ісландськи. Ярослава розповідає, чому Ісландія - рай для серверів (спойлер: дешева енергія+низькі температури), про те, як ісландці відучили молодь від алкоголю і наркотиків, і про те, як зустріла в кав'ярні Бйорк, але не підійшла до неї. . Ця книжка познайомить вас з Ісландією і пояснить, чому її називають лабораторією Бога. А ще, можливо, вам захочеться одягнути лопапейсу, хильнути бренвінну і податися в Ісландію. Колись. Коли відкриють кордони :)...more
Британська ютуб-блогерка Ханна Віттон написала для підлітків та молоді книжку про секс. Що тут можна знайти такого, про що тінейджери ще не дізналися Британська ютуб-блогерка Ханна Віттон написала для підлітків та молоді книжку про секс. Що тут можна знайти такого, про що тінейджери ще не дізналися з ютубу чи порнхабу? Акценти. Розмову про секс авторка починає із того, про що у нас зазвичай мало говорять. З теми здорових стосунків. . Думка проста і логічна, але й для мене вона стала інсайтом: навіть суперкороткі стосунки, ван-найт-стенд, повинні бути здоровими. Не тільки в буквальному сенсі (хоча захист і контрацепція - це те, про що варто дбати за замовчуванням), а й у сенсі поваги до бажань одне одного і, звісно, згоди. Відсутність "ні" не означає "так", і Ханна Віттон це проговорює в різний спосіб і на різних прикладах, навіть моделює ситуації, в яких ви можете чекнути себе. До речі, популярні штампи з романтичних фільмів (коли героїня впирається, герой силоміць її цілує, і тоді вона ламає опір та відповідає на поцілунок) нездорові також! "Уявіть, якби на місці героя-коханця, який притис вас до стіни, був не Райан Гослінг, а Червохвіст з "Гаррі Поттера" - чи було б вам так само приємно?" - пропонує вона. . Також велика частина книжки присвячена ЛГБТК+. Як каже авторка, навіть на суто біологічному рівні (тобто за набором геніталій, гормонів та хромосом) усі люди не діляться на виключно жінок і чоловіків, різних варіацій цих "комплектів" трапляється значно більше. Тож Ханна, хоч і сама є гетеросексуальною цисгендерою жінкою, поступається місцем представникам ЛГБТК+-спільноти, аби вони розповіли про різні аспекти своєї сексуальності і сприйняття в суспільстві. . А де ж секс, зараз може спитати хтось із вас. Ну, насправді оце все - усвідомлення своєї сексуальності, побудова комфортного і безпечного зв'язку з партнером тощо - це уже запорука хорошого сексу. Також у книжці йдеться і про інші аспекти - від різноманіття контрацептивних засобів та будови статевих органів (ні, в школі на уроці анатомії розповідають не про все!) до таких суто соціальних штук, як слатшеймінг та секстинг. Дуже цікаво було почитати про секс-позитивне порно, дуже корисно - про юридичні аспекти зґвалтування (до українських реалій цю тему адаптувала експертка Наталя Семчук). . А наприкінці книжки ще й є підбірка важливих і корисних ресурсів на тему (з qr-кодами). І ще безсумнівний плюс - прикольна верстка. . Така спокійна, приязна, грунтовна і здорова розмова про секс - це насправді те, чого не вистачає українським під��іткам, які виховуються між крайнощами християнського пуританізму і легкодоступної в інтернеті і на вулиці розкутості та розбещеності. Рекомендований вік для читачів - 15+....more
Loading...
