У передмові до збірки закатованого росіянами Володимира Вакуленка-К. Вікторія написала: автор живий доти, доки його читають.
Книга, що абсолютно розривУ передмові до збірки закатованого росіянами Володимира Вакуленка-К. Вікторія написала: автор живий доти, доки його читають.
Книга, що абсолютно розриває тебе на друзки тим, що точно описує знайомий українцям біль, жах, сум. Хочеться, щоб її прочитало побільше людей, щоб Вікторія побула живою трохи довше....more
Яке ж воно красиве, яке ж поетичне, химерне… Просто захват!
Це мій перший твір Кобилянської, і я трохи боялась її читати, бо усі завжди зазначали склад Яке ж воно красиве, яке ж поетичне, химерне… Просто захват!
Це мій перший твір Кобилянської, і я трохи боялась її читати, бо усі завжди зазначали складну мову, але я б не сказала, що вона конче складна. Це просто не найзнайоміший більшій частині України діялект, але він дуже гарний, а Кобилянська так майстерно ним вправляється, що читаєш затамувавши подих, що іноді хочеться плакати від краси.
Аглая-Феліцітас — магічне, химерне створіння музики, але разом з тим і в дуже доброму сенсі приземлена дівчина: має собі за ціль навчатись у Відні і заради цієї цілі готова на що завгодно, навіть працювати на неприємних собі посадах.
У стосунках із людьми, правда, вона значно більше «не від цього світу», але чесна і пряма з ними, навіть коли сама не знає, що відчуває.
Її професор і великий пан українець, навпаки, досить заземлена (у найкращому сенсі) людина, але інтелігентна і яскрава, цікава. Так, єдине що зізнаюсь, його погляди на жіночу долю далекі від сучасного ідеалу, але в цілому він мені здався дуже ніжною і поважною до Аглаї людини, яка щиро хотіла потурбуватись про неї і не просила нічого взамін.
Але історія їхніх стосунків дуже трагічна, бо вони хоч і кохали один одного, але як дві паралельні лінії, не переткнулися у цьому коханні у часі.
Я, якщо чесно, не можу навіть сказати, що сильно звинувачую професора у тому, що він «розкохав» Аглаю-Феліцітас через козні власного брата, хоча вона при цьому нічого поганого не зробила і ніяк його не зрадила. Але я визнаю, що іноді так просто буває, що почуття зникають, навіть якщо ти досі піклуєшся про людину. Врешті решт кілька місяців тому сама Аглая-Феліцітас була у схожому становищі — мала якісь неоформлені почуття до професора, потяг до нього, але не могла назвати це коханням чи дати йому якихось обіцянок.
Тому, як на мене, це історія не так зради якоїсь із сторін, як просто трагізму випадку, ситуації. Ну чи, як мінімум, це все провина і «зрада» чужого Йоганеса, який мені не дарма з самого початку не подобався ...more
Loading...
