What do you think?
Rate this book
Агонія
Хоч київські пам’ятники й зроблені з каменю чи металу, проте їхні серця живі, теплі, й потребують одне одного. Разом із мешканцями та гостями столиці вони переживають обстріли, закохуються, страждають — і, звісно ж, боронять рідне місто.
Хто стишить агонію пам’ятнику княгині Ользі і Тарасові Шевченку? Блискітки якого кольору наносить сестра Либідь? І найголовніше: як пам’ятники київського середмістя збираються пережити ядерну загрозу? На ці та інші питання шукайте відповідей у динамічній драмі-фарс від Тані Калитенко.
Хто стишить агонію пам’ятнику княгині Ользі і Тарасові Шевченку? Блискітки якого кольору наносить сестра Либідь? І найголовніше: як пам’ятники київського середмістя збираються пережити ядерну загрозу? На ці та інші питання шукайте відповідей у динамічній драмі-фарс від Тані Калитенко.
176 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
October 29, 2024
Здається, я можу перерахувати на пальцях однієї руки всі мої (всі три) попередні свідомі читацькі заходи у драматургію.
Перший досвід був аудіальним і трапився приблизно у 2000 році – на межі тисячоліть ми слухали п'єси Леся Подерев'янського в гуртожитку і конали від сміху.
Другий відбувся понад двадцять років тому, коли під час літніх канікул наприкінці спудейського періоду життя, я надибав у батьківській бібліотеці п'єси Шекспіра в українському перекладі з радянських часів (з бордового чотиритомника у шафі моїх батьків залишалося лише три книги – тій частині, де мали б бути "Ромео і Джульєтта", хтось приробив ноги) і зачитувався ними аж до осені.
Третій свій заплив у річку драматургії я здійснив у компанії Лесі Українки, "Касандри" та "Камінного господаря" і це назавжди закріпило їх в моїй уяві на глибокоемоційних та високоінтелектуальних полицях свідомості.
Я чомусь вирішив зараз не враховувати перекладів Шекспіра, здійснених Юрієм Андруховичем, бо їх я читав не так заради драми, як задля того, щоби насолодитися в своїй уяві магією його кавово-кардамонового голосу.
Підходячи до читання драми-фарсу "Агонія" Тані Калитенко, я не знав чого очікувати, бо досі не прочитав її першого роману. А з іншого боку – давно ж стежу за авторкою у Twitter-і і лише завдяки цьому передзамовив це розкішне видання її нової книги.
Всі дії та сцени "Агонії" відбуваються на столичних вулицях, площах у парках та, навіть на березі Дніпра. Всі персонажі драми – добре відомі у Києві пам'ятники. Написав "добре відомі", а тоді зрозумів, що я – так само як і пам'ятник Архістратигу Михайлу в одній із сцен п'єси – уявлення не маю, де знаходиться ще один пам'ятник ТГШ. Орієнтовний час дії: десь тоді, коли український інтернет завзято шуткував про ядерку та оргію на Щекавиці. Час перед гаданим Апокаліпсисом, з якого боку не поглянь, мабуть найкращий для карнавальної вечірки міських скульптур.
Пам'ятники княгині Ользі, Андрію Первозванному, Михайлу Грушевському, Тарасу Шевченку, Володимиру Великому, Григорію Сковороді, Петру Конашевичу-Сагайдачному, Богдану Хмельницькому, братам-засновникам Києва та сестрі їхній Либеді (у двох екземплярах кожного та кожної, хоча я знаю, де знайти і треті – значно зменшені – їхні копії), і навіть немічний карикатурний Самсон з своїм левом та попсовий Їжачок в тумані "живуть" у Києві в передчутті агонії українського світу, яка неминуче настане, коли русня жахне ядеркою. А тим часом – страждають від задухи і неволі обкладені мішками з піском і дерев'яними панелями, закохуються (невзаємно, здебільшого) і борють залишки російського совєцького імперіялізму, який також агонізує, адже обидва його згадані у п'єсі представники - Міхаіл Булгаков та просто Щорс – давно і назавжди нікому тут, у Києві, не всралися.
Є ще Микола Гоголь, який хоч і не знайшов собі досі визначеного місця в свідомості та пам'яті української нації, в "Агонії" робить саме той правильний вибір ідентичності, якого досі не можуть зробити сотні тисяч реальних живих людин.
Залишилося згадати хіба ще про український народ-богоносець, який у п'єсі Тані Калитенко шифрується у безособовому і збірному образі Хору й ніяк не може остаточно визначитися, якою мовою – українською, російською чи універсальним суржиком – завзято катати на "шакалячому експресі" стьобу та мемасів усіх, без винятку, буквально забронзовілих персонажів цієї дивовижної у всенькій своїй абсурдній красі історії.
Я так і написав авторці у Twitter: "Пані, це розйоб!"
Перший досвід був аудіальним і трапився приблизно у 2000 році – на межі тисячоліть ми слухали п'єси Леся Подерев'янського в гуртожитку і конали від сміху.
Другий відбувся понад двадцять років тому, коли під час літніх канікул наприкінці спудейського періоду життя, я надибав у батьківській бібліотеці п'єси Шекспіра в українському перекладі з радянських часів (з бордового чотиритомника у шафі моїх батьків залишалося лише три книги – тій частині, де мали б бути "Ромео і Джульєтта", хтось приробив ноги) і зачитувався ними аж до осені.
Третій свій заплив у річку драматургії я здійснив у компанії Лесі Українки, "Касандри" та "Камінного господаря" і це назавжди закріпило їх в моїй уяві на глибокоемоційних та високоінтелектуальних полицях свідомості.
Я чомусь вирішив зараз не враховувати перекладів Шекспіра, здійснених Юрієм Андруховичем, бо їх я читав не так заради драми, як задля того, щоби насолодитися в своїй уяві магією його кавово-кардамонового голосу.
Підходячи до читання драми-фарсу "Агонія" Тані Калитенко, я не знав чого очікувати, бо досі не прочитав її першого роману. А з іншого боку – давно ж стежу за авторкою у Twitter-і і лише завдяки цьому передзамовив це розкішне видання її нової книги.
Всі дії та сцени "Агонії" відбуваються на столичних вулицях, площах у парках та, навіть на березі Дніпра. Всі персонажі драми – добре відомі у Києві пам'ятники. Написав "добре відомі", а тоді зрозумів, що я – так само як і пам'ятник Архістратигу Михайлу в одній із сцен п'єси – уявлення не маю, де знаходиться ще один пам'ятник ТГШ. Орієнтовний час дії: десь тоді, коли український інтернет завзято шуткував про ядерку та оргію на Щекавиці. Час перед гаданим Апокаліпсисом, з якого боку не поглянь, мабуть найкращий для карнавальної вечірки міських скульптур.
Пам'ятники княгині Ользі, Андрію Первозванному, Михайлу Грушевському, Тарасу Шевченку, Володимиру Великому, Григорію Сковороді, Петру Конашевичу-Сагайдачному, Богдану Хмельницькому, братам-засновникам Києва та сестрі їхній Либеді (у двох екземплярах кожного та кожної, хоча я знаю, де знайти і треті – значно зменшені – їхні копії), і навіть немічний карикатурний Самсон з своїм левом та попсовий Їжачок в тумані "живуть" у Києві в передчутті агонії українського світу, яка неминуче настане, коли русня жахне ядеркою. А тим часом – страждають від задухи і неволі обкладені мішками з піском і дерев'яними панелями, закохуються (невзаємно, здебільшого) і борють залишки російського совєцького імперіялізму, який також агонізує, адже обидва його згадані у п'єсі представники - Міхаіл Булгаков та просто Щорс – давно і назавжди нікому тут, у Києві, не всралися.
Є ще Микола Гоголь, який хоч і не знайшов собі досі визначеного місця в свідомості та пам'яті української нації, в "Агонії" робить саме той правильний вибір ідентичності, якого досі не можуть зробити сотні тисяч реальних живих людин.
Залишилося згадати хіба ще про український народ-богоносець, який у п'єсі Тані Калитенко шифрується у безособовому і збірному образі Хору й ніяк не може остаточно визначитися, якою мовою – українською, російською чи універсальним суржиком – завзято катати на "шакалячому експресі" стьобу та мемасів усіх, без винятку, буквально забронзовілих персонажів цієї дивовижної у всенькій своїй абсурдній красі історії.
Я так і написав авторці у Twitter: "Пані, це розйоб!"
November 9, 2024
Цей текст відчувається чимось таким домашнім і рідним, як пісні Кургана і Агрегата та твітерські срачі.
Я ніколи б не подумала, що захочу написати сапфічний фанфік по сучасній українській драматургії, але ось ми тут.
Я ніколи б не подумала, що захочу написати сапфічний фанфік по сучасній українській драматургії, але ось ми тут.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews