What do you think?
Rate this book
Доктор Серафікус
«Доктор Серафікус» — роман Віктора Петрова, що творив під псевдонімом В. Домонтович. Роман написаний у 1929 році й опублікований вперше у 1947 році в Німеччині.
Це історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний донжуанізм навпаки: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.
Роман включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою».
Це історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний донжуанізм навпаки: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.
Роман включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою».
175 pages, Paperback
First published January 1, 1947
About the author
В. Домонтович
21 books40 followersViktor Petrov (ukr. Віктор Петров) - Ukrainian ethnographer-archeologist and fiction writer.
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 50 reviews
Read
August 2, 2024доволі максималістський і сентиментальний текст, запакований в інтелектуальну обгортку.
я досі не вирішив як до нього ставитися. якщо це іронія, то ДУЖЕ товста. якщо це кпини романтичної традиції, то на межі фолу. та де там, за межею фолу, десь на рівні артхаусних європейських мелодрам: спроба артикулювати банальності через виєбони. в мене немає глибоких знань про внутрішнє коло Домонтовича і про кого насправді цей текст, але після прочитання та факультативного перегляду кількох відосів по темі є відчуття, що в першу чергу про нього самого. щиро вірю, що станом на 1929 рік пан Домонтович відчував світ плюс мінус так само як і його головний герой, анахоретний (sic) професор Комаха: крізь призму олдскульного das Ewig-Weibliche та непереборного бажання бути, хехе, серафічним, ефемерним, несумісним з поточною версією реальності. також треба залишатися цікавим і загадковим як супрематичний Малевич та абстрактний Кандинський, а не нудним, як будь-хто (соц)реалістичний та конвенційний: деякі фрагменти роману читаються просто як набір афірмацій. як ми знаємо з історії, панові таки вдалося виділитися, тож, виходить, спрацювало. однак не можу не згадати текст колеги пана Домонтовича, “Майстер корабля” Юрія Яновського: головний герой того роману теж встрягає в любовний три-чотирикутник й переживає приблизно ті самі почуття, що й пан Комаха, але все це навіть без натяку на іронію. штука в тому, що Юрій Яновський не цурається свого максималізму та сентиментальності, тому його текст вийшов органічним і палким, а от незграбне іронічне мруження Домонтовича ввижається мені кріповим зирканням перверта, а його майже гарячкове бажання бути не таким, як усі — відверто крінжує.
як закарбований в бурштині зріз наших двадцятих, то цей текст, безумовно, скарб. зрозуміти, що відбувалось в головах тогочасної інтелігенції — неоціненно (спойлер алерт: переважно, роздуми про закривавлені руки імперії та беззубість ліберальної русні й все це дуже дуже дуже боляче). щодо стилю: роман відмінно написаний. ні, не так. просто неймовірно написаний. текст соковитий, образний та багатий лексично. деякі звороти настільки круті, що мене аж завидки б’ють, НУ ЧОМУ НЕ Я ЦЕ ВИГАДАВ. нє, ну самі послухайте. так-так, саме послухайте, не полінуйтесь промовити цю фразу вголос:
я розтікся.
ну й так, ця невеличка новела напхана референсами під самі пуп’янки, просто фестиваль неймдропингу. але це неймдропінг вишуканий, витриманий, майже сторічної давнини, тому гуглити невідомі речі було цікаво й пізнавально (ви ж не думаєте ніби я знав що таке das Ewig-Weibliche до знайомства з Серафікусом?) кароч, просто обожнюю такі книжки.
що у підсумку? я закохався в архітектуру та атмосферу тексту, але категорично не вивіз саму історію та персонажів. ну що ж, буває. обов’язково спробую інші тексти пана Домонтовича.
я досі не вирішив як до нього ставитися. якщо це іронія, то ДУЖЕ товста. якщо це кпини романтичної традиції, то на межі фолу. та де там, за межею фолу, десь на рівні артхаусних європейських мелодрам: спроба артикулювати банальності через виєбони. в мене немає глибоких знань про внутрішнє коло Домонтовича і про кого насправді цей текст, але після прочитання та факультативного перегляду кількох відосів по темі є відчуття, що в першу чергу про нього самого. щиро вірю, що станом на 1929 рік пан Домонтович відчував світ плюс мінус так само як і його головний герой, анахоретний (sic) професор Комаха: крізь призму олдскульного das Ewig-Weibliche та непереборного бажання бути, хехе, серафічним, ефемерним, несумісним з поточною версією реальності. також треба залишатися цікавим і загадковим як супрематичний Малевич та абстрактний Кандинський, а не нудним, як будь-хто (соц)реалістичний та конвенційний: деякі фрагменти роману читаються просто як набір афірмацій. як ми знаємо з історії, панові таки вдалося виділитися, тож, виходить, спрацювало. однак не можу не згадати текст колеги пана Домонтовича, “Майстер корабля” Юрія Яновського: головний герой того роману теж встрягає в любовний три-чотирикутник й переживає приблизно ті самі почуття, що й пан Комаха, але все це навіть без натяку на іронію. штука в тому, що Юрій Яновський не цурається свого максималізму та сентиментальності, тому його текст вийшов органічним і палким, а от незграбне іронічне мруження Домонтовича ввижається мені кріповим зирканням перверта, а його майже гарячкове бажання бути не таким, як усі — відверто крінжує.
як закарбований в бурштині зріз наших двадцятих, то цей текст, безумовно, скарб. зрозуміти, що відбувалось в головах тогочасної інтелігенції — неоціненно (спойлер алерт: переважно, роздуми про закривавлені руки імперії та беззубість ліберальної русні й все це дуже дуже дуже боляче). щодо стилю: роман відмінно написаний. ні, не так. просто неймовірно написаний. текст соковитий, образний та багатий лексично. деякі звороти настільки круті, що мене аж завидки б’ють, НУ ЧОМУ НЕ Я ЦЕ ВИГАДАВ. нє, ну самі послухайте. так-так, саме послухайте, не полінуйтесь промовити цю фразу вголос:
“Він, мабуть, пройшов би повз Вер і не помітив її, коли б вона не гукнула:
— Докторе!
Вона стояла в двох кроках від Комахи й вітала його рожевою ласкавою посмішкою.
— Милий докторе, як я рада цій несподіваній зустрічі!
Але фраза лишилась нескінченою. Порив вітру розірвав її, кинув початок в обличчя Комахи, щоб, підхопивши кінець, загубити уламки слів у холодній мряці вересневого ранку.”
я розтікся.
ну й так, ця невеличка новела напхана референсами під самі пуп’янки, просто фестиваль неймдропингу. але це неймдропінг вишуканий, витриманий, майже сторічної давнини, тому гуглити невідомі речі було цікаво й пізнавально (ви ж не думаєте ніби я знав що таке das Ewig-Weibliche до знайомства з Серафікусом?) кароч, просто обожнюю такі книжки.
що у підсумку? я закохався в архітектуру та атмосферу тексту, але категорично не вивіз саму історію та персонажів. ну що ж, буває. обов’язково спробую інші тексти пана Домонтовича.
October 10, 2018
домонтович (уїдливий, недобрий, прекрасний домонтович) пише епоху, але тільки легкими штрихами, заледве мимохідь згадуючи про грушевського, супрематизм чи осоавіахім. набагато цікавіше йому те, як тепер жити і відчувати, коли в повітрі витає авангардизм і чути ляскіт заліза – чи то зброї, чи то заводів.
July 9, 2019
Як можна прочитати в багатьох описах цього роману, перш за все відомо, що він являється одним із найкращих українських інтелектуальних романів. І це так! Манера написання дійсно незвична як для вітчизняного письменника. Під час прочитання складалось враження ніби читаєш Сомерсета, Маркеса, а місцями Гетте.
September 19, 2022
Історія дивного доктора Серафікуса, звісно, сподобалась. Автор вміло маневрує між легким світоглядом Корвина та аскетичним Всесвітом Комахи. Вер з її артистичністю і волелюбністю є символом епохи.
Проте тло повісті, на мою скромну думку, навіть цікавіше ніж сама історія. В. Домонтович або Віктор Петров переносить нас у буремні 20-ті. У тексті згадується Зеров, Рильський, Довженко та інші імена. Гріють душу локації ��иєва, де живуть, працюють і кохають дивні, але такі знайомі персонажі Домонтовича.
Проте тло повісті, на мою скромну думку, навіть цікавіше ніж сама історія. В. Домонтович або Віктор Петров переносить нас у буремні 20-ті. У тексті згадується Зеров, Рильський, Довженко та інші імена. Гріють душу локації ��иєва, де живуть, працюють і кохають дивні, але такі знайомі персонажі Домонтовича.
April 5, 2024
Абсолютно європейський за змістом і модерністський за стилем та формою твір. Емансиповані жінки тут приходять до головного героя додому, запрошують на пікнік, зваблюють, завойовують серця, а не лише дають себе звабити.
Окремо хочеться відмітити тонкий психологізм — манери й думки Комахи видаються настільки справжніми, наскільки й неординарними. Думаю, не один сич подекуди впізнавав у ньому себе, коли замість іти в якусь нову каварню, знайомитися з людьми (що ще гірше — з жінками), хочеться просто піти додомцю і раніше лягти спатки.
Також цінно читати цей твір, щоб отримати зріз епохи, відчути і уявити, чим жила тодішня інтелігенція, які були настрої, сподівання, думки про майбутнє, коли воно ще здавалось світлим.
Окремо хочеться відмітити тонкий психологізм — манери й думки Комахи видаються настільки справжніми, наскільки й неординарними. Думаю, не один сич подекуди впізнавав у ньому себе, коли замість іти в якусь нову каварню, знайомитися з людьми (що ще гірше — з жінками), хочеться просто піти додомцю і раніше лягти спатки.
Також цінно читати цей твір, щоб отримати зріз епохи, відчути і уявити, чим жила тодішня інтелігенція, які були настрої, сподівання, думки про майбутнє, коли воно ще здавалось світлим.
June 30, 2024
якщо у вас нове видання від Вівату, беріть закладинки, олівчик, наліпки і відправляйтеся в цю прекрасну читацьку подорож.
пристібайте ремені, бо деколи вас укачуватиме від насиченості приміток, що стає смішною іронією після прочитання. насправді саме завдяки приміткам мені вдалося зрозуміти цей текст якнайкраще, вловити відсилки, які б так залишилися незрозумілими.
готуйтеся до того, що ця книга захоче вас здивувати.
з нею класно взаємодіяти: історія нетипова і химерна, як і самі герої.
я щаслива, що знайшли й доповнили розділи, бо з ними сюжет краще розкривається й дає більше ясності щодо фіналу, ніж якщо читати лише першу частину.
словом, я чудово провела з «Доктором Серафікусом» час і раджу всім, хто хоче теж 💜
пристібайте ремені, бо деколи вас укачуватиме від насиченості приміток, що стає смішною іронією після прочитання. насправді саме завдяки приміткам мені вдалося зрозуміти цей текст якнайкраще, вловити відсилки, які б так залишилися незрозумілими.
готуйтеся до того, що ця книга захоче вас здивувати.
з нею класно взаємодіяти: історія нетипова і химерна, як і самі герої.
я щаслива, що знайшли й доповнили розділи, бо з ними сюжет краще розкривається й дає більше ясності щодо фіналу, ніж якщо читати лише першу частину.
словом, я чудово провела з «Доктором Серафікусом» час і раджу всім, хто хоче теж 💜
August 23, 2024
Шкода що так швидко закінчилося.
Перечитала на бук клуб. Абсолютно прекрасний твір.
Перечитала на бук клуб. Абсолютно прекрасний твір.
October 29, 2018
"Доктора Серафікуса" перечитувала вдруге. І коли тоді, в студентські роки, головний герой мене неймовірно дратував своїм тюхтійством, то нині я його багато в чому розуміла. Ні, не про виправдання йдеться, а про набуття мною сакральних життєвих знань про те, наскільки різними можуть бути люди))) А ще розуміння потреби кожного з нас у власному світові, яким би дивним він не видавався оточуючим.
Лише небагато хто спроможний створити навколо себе капсулу такого світу й захищати його від зовнішнього втручання. А втрутитися в нього схочеться багатьом, бо саме вони знають, як ліпше, як правильно, як треба і як зробити так, аби ти був щасливим))) Комаха ж (це справжнє прізвище доктора Серафікуса) був здатен захистити свій світ. Це у нього виходило підсвідомо, а тому — досить вдало. Він розумів, що багатьох важливих для життя речей позбавлений — от узяти хоча б бажання мати дитину. Але ж суспільство часто не дає змоги отримати важливе для тебе, не зробивши при цьому низки непотрібних вчинків (у випадку дитини це — стосунки з особою протилежної статі та одруження). Коли ж такі стосунки у головного героя з’явилися... Ні, три крапки поставила не я, а автор. Роман видається обірваним на півслові й півдії, ал�� так було, вочевидь, задумано, бо скільки б часу не ходив би Серафікус колом, намагаючись задовольнити свої дивні потеби й не перевернути при цьому світу, нічого в нього не вийшло б.
Лише небагато хто спроможний створити навколо себе капсулу такого світу й захищати його від зовнішнього втручання. А втрутитися в нього схочеться багатьом, бо саме вони знають, як ліпше, як правильно, як треба і як зробити так, аби ти був щасливим))) Комаха ж (це справжнє прізвище доктора Серафікуса) був здатен захистити свій світ. Це у нього виходило підсвідомо, а тому — досить вдало. Він розумів, що багатьох важливих для життя речей позбавлений — от узяти хоча б бажання мати дитину. Але ж суспільство часто не дає змоги отримати важливе для тебе, не зробивши при цьому низки непотрібних вчинків (у випадку дитини це — стосунки з особою протилежної статі та одруження). Коли ж такі стосунки у головного героя з’явилися... Ні, три крапки поставила не я, а автор. Роман видається обірваним на півслові й півдії, ал�� так було, вочевидь, задумано, бо скільки б часу не ходив би Серафікус колом, намагаючись задовольнити свої дивні потеби й не перевернути при цьому світу, нічого в нього не вийшло б.
November 7, 2023
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is an urban psychological novel, written in 1929 but published in 1947, when the author was in a (temporary) emigration in Munich, Germany. The English title is ‘Doctor Seraphicus’, the name is a pig Latin for Seraph(-im) – a six-winged angel.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #44 in the list, but the publication date is notably after the date of writing. I previously read his Дівчина з ведмедиком, which is also on the list. I reviewed both the book and the biography of the author HERE.
Just like Дівчина з ведмедиком, by the same author, at least the beginning of this work can be associated with Nabokov's Lolita, only if in ‘Bear…’ the heroine is 16 years old at the very beginning, here we have a meeting of five-year-old Irka (a bit dismissive name variant for formal Iryna):
- My name is Irka!
But, after a while, she made an amendment: "Irusenka! [a prettified name variant]
It seemed to her more convincing and certain, somehow both more tender and intimate.
And Professor Vasyl Khrysanfovych Komakha (the surname is translated as ‘Bug’), whom his friends call Seraphicus because he is as detached from real life as an angel. He was just sitting with his books and thoughts in Shevchenko Park (he worked at the university across the street), away from these strange and incomprehensible creatures called people, when a strange girl (no supervision!) decided to befriend him, forms in her head who he is based on his last name, and even climbs on his lap. He is attracted by her honesty for even in her fantasies she remains rational, and she is attracted by the fact that this big red-faced man is interested in her. On the one hand, everything is very innocent-even when he later sees her naked in his dreams, it is only to wash her hair and put her to bed:
But when he was carrying the little, warm, pink, helpless, trembling body wrapped in a furry sheet to bed, such boundless joy, such acute and painful tenderness for this little pile of human body, swelled in Komakha's heart that he involuntarily leaned against the wall and pressed the girl to his chest
The extent to which Dr. Seraphicus is detached from the real world can be seen in his discussions about wanting a child, but not marrying - he does not understand and is afraid of women:
It is true," Komakha said, "that even today a man of the twentieth century, like a man of the stone age, marries when he wants to have a child, but this only shows the inappropriateness of the irrational traditions that exist and nothing else. We have to overcome nature and oppose nature with the successes of mental development. What is the difference today between a marriage between a savage from Senegal and a professor at Oxford University or a full member of the College de France? There is nothing! If humanity had been more culturally developed, it would have made sure that the primitive and uncultured method of childbearing was replaced by another. Unfortunately, mankind has not taken the steps to make marriage an act worthy of an intellectual person.
Gradually, the book introduces other characters and their stories, the most striking of which is probably Ver Elsner, a woman of the new time who does not rush to get married as soon as possible, to some extent a 20s Western vamp, but much more than just this stereotype. For those who want to understand the era and the people, the book contains her biography, which can be studied sentence by sentence, as it contains so much information about what people read, discussed, and dreamed about when they were young in the 1900s to the 1920s.
It is worth emphasizing the descriptions of Kyiv during the 20s, not only the presence of coffee houses and theaters but even drug dealers:
Some vaguely suspicious people walked between the coffee shop tables: young men in coats with collars turned up and green, emaciated faces of old men, and old men in long black pastors' coats with pink faces of young men. Both had the look of theater assassins from a minor stage. They leaned into the ears of those sitting at the tables and whispered cocaine and morphine.
I have a hunch that Dr. Seraphicus is partly based on Агатангел Кримський, who was-not only a reclusive professor, but also, according to his autobiographical novel, Андрій Лаговський an asexual person.
==================
Так само як Дівчина з ведмедиком, цього ж автора прийнаймні початок цього твору може асоціюватись з Лоліта Набокова, тільки якщо у Ведмедику героїні на самому початку вже 16 років, то тут ми маємо зустріч п’ятирічної Ірки:
— Мене звуть Ірка!
Але, за деякий час, внесла поправку:— Ірусенька!
Це здавалось їй переконливіше і певніше, якось ніжніше й інтимніше.
І професора Василя Хрисанфовича Комахи, якого друзі звуть Серафікус, бо він відсторонений від реального життя наче янгол. Він просто сидів з книжками і думками у Шевченківському парку (працював у університеті навпроти), подалі від цих дивних і незрозумілих істот, що звуться людьми, коли незнайома дівчинка (жодного нагляду!) знайомиться з ним, формує у своїй голові, хто він є базуючись на його прізвищі та навіть залазить йому на коліна. Його приваблює її чесність навіть у фантазіях, її – що цей великий червонопикий дядько зацікавлений нею. З одного боку усе дуже невинно – навіть коли він її бачить голу у вісні, то лише для того аби помити голову і покласти спати:
Коли ж він ніс на руках маненьке, тепле, рожеве, безпомічне, тремтяче тільце, загорнене в мохнате простирало, щоб покласти в ліжко, в серці Комахи заколивалась така безкрая радість, така гостра й болюча ніжність до цієї маленької купки людського тіла, що він мимоволі прихилився до стінки і притиснув дівчинку до грудей
Тобто відчуття виключно батьківське (материнське?).
Наскільки доктор Серафікус відірваний від реального світу можна побачити з його дискусій про те, що він хоче дитину, ане одружуватись не входить у його наміри – він не розуміє і боїться жінок:
То правда, — казав Комаха, — що ще й досі чоловік XX-го віку, як і чоловік кам'яного, коли він хоче мати дитину, вступає у шлюб, але це свідчить тільки про недоречність нераціоналізованих традицій, що існують, і більше ні про що. Ми повинні перемогти природу й протиставити природі успіхи розумового розвитку. Чим відрізняється на сьогодні шлюбний акт дикуна з Сенеґалю й професора Оксфордського університету або дійсного члена College de France? Істотно нічим! Коли б людство було культурно розвиненіше, воно давно подбало б про те, щоб примітивний і некультурний спосіб дітонародження заступити іншим. Людство, на жаль, не вжило жадних заходів, щоб зробити з шлюбу вчинок, гідний інтелектуальної людини.
Поступово у книгу вводяться інші персонажі та їхні історії, найбільш яскравою з яких мабуть є Вер Ельснер – жінка нового часу, що не прагне по швидше вискочити заміж, якоюсь мірою західна жінка-вамп, але значно більше за цей стереотип. Для тих, хто хоче зрозуміти епоху і людей, у книзі подана її біографія, яку можна вивчати речення за реченням, стільки там інформації що читали, обговорювали, мріяли люди молодь яких припала на 1900-1920-ті роки.
Окремо варто підкреслити описи Києва періоду НЕПу, не лише наявність каварень (так у тексті) і театрів до наркоділків:
Між столиками каварні ходили якісь невизначені підозрілі особи: юнаки в пальтах з підведеними комірами і з зеленими виснаженими обличчями дідів та діди в довгих чорних сурдутах пасторів з рожевими обличчями юнаків. І ті, й ті мали вигляд театральних убивць із непершорядної сцени. Вони нахилялись до вуха тих, що сиділи за столиками, і пошепки пропонували кокаїн і морфій.
У мене є припущення, що частково доктор Серафікус базується на Агатангел Кримський – не лише професор-відлюдник, а й, згідно автобіографічному роману Андрій Лаговський – асексуальна особа.
This is an urban psychological novel, written in 1929 but published in 1947, when the author was in a (temporary) emigration in Munich, Germany. The English title is ‘Doctor Seraphicus’, the name is a pig Latin for Seraph(-im) – a six-winged angel.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #44 in the list, but the publication date is notably after the date of writing. I previously read his Дівчина з ведмедиком, which is also on the list. I reviewed both the book and the biography of the author HERE.
Just like Дівчина з ведмедиком, by the same author, at least the beginning of this work can be associated with Nabokov's Lolita, only if in ‘Bear…’ the heroine is 16 years old at the very beginning, here we have a meeting of five-year-old Irka (a bit dismissive name variant for formal Iryna):
- My name is Irka!
But, after a while, she made an amendment: "Irusenka! [a prettified name variant]
It seemed to her more convincing and certain, somehow both more tender and intimate.
And Professor Vasyl Khrysanfovych Komakha (the surname is translated as ‘Bug’), whom his friends call Seraphicus because he is as detached from real life as an angel. He was just sitting with his books and thoughts in Shevchenko Park (he worked at the university across the street), away from these strange and incomprehensible creatures called people, when a strange girl (no supervision!) decided to befriend him, forms in her head who he is based on his last name, and even climbs on his lap. He is attracted by her honesty for even in her fantasies she remains rational, and she is attracted by the fact that this big red-faced man is interested in her. On the one hand, everything is very innocent-even when he later sees her naked in his dreams, it is only to wash her hair and put her to bed:
But when he was carrying the little, warm, pink, helpless, trembling body wrapped in a furry sheet to bed, such boundless joy, such acute and painful tenderness for this little pile of human body, swelled in Komakha's heart that he involuntarily leaned against the wall and pressed the girl to his chest
The extent to which Dr. Seraphicus is detached from the real world can be seen in his discussions about wanting a child, but not marrying - he does not understand and is afraid of women:
It is true," Komakha said, "that even today a man of the twentieth century, like a man of the stone age, marries when he wants to have a child, but this only shows the inappropriateness of the irrational traditions that exist and nothing else. We have to overcome nature and oppose nature with the successes of mental development. What is the difference today between a marriage between a savage from Senegal and a professor at Oxford University or a full member of the College de France? There is nothing! If humanity had been more culturally developed, it would have made sure that the primitive and uncultured method of childbearing was replaced by another. Unfortunately, mankind has not taken the steps to make marriage an act worthy of an intellectual person.
Gradually, the book introduces other characters and their stories, the most striking of which is probably Ver Elsner, a woman of the new time who does not rush to get married as soon as possible, to some extent a 20s Western vamp, but much more than just this stereotype. For those who want to understand the era and the people, the book contains her biography, which can be studied sentence by sentence, as it contains so much information about what people read, discussed, and dreamed about when they were young in the 1900s to the 1920s.
It is worth emphasizing the descriptions of Kyiv during the 20s, not only the presence of coffee houses and theaters but even drug dealers:
Some vaguely suspicious people walked between the coffee shop tables: young men in coats with collars turned up and green, emaciated faces of old men, and old men in long black pastors' coats with pink faces of young men. Both had the look of theater assassins from a minor stage. They leaned into the ears of those sitting at the tables and whispered cocaine and morphine.
I have a hunch that Dr. Seraphicus is partly based on Агатангел Кримський, who was-not only a reclusive professor, but also, according to his autobiographical novel, Андрій Лаговський an asexual person.
==================
Так само як Дівчина з ведмедиком, цього ж автора прийнаймні початок цього твору може асоціюватись з Лоліта Набокова, тільки якщо у Ведмедику героїні на самому початку вже 16 років, то тут ми маємо зустріч п’ятирічної Ірки:
— Мене звуть Ірка!
Але, за деякий час, внесла поправку:— Ірусенька!
Це здавалось їй переконливіше і певніше, якось ніжніше й інтимніше.
І професора Василя Хрисанфовича Комахи, якого друзі звуть Серафікус, бо він відсторонений від реального життя наче янгол. Він просто сидів з книжками і думками у Шевченківському парку (працював у університеті навпроти), подалі від цих дивних і незрозумілих істот, що звуться людьми, коли незнайома дівчинка (жодного нагляду!) знайомиться з ним, формує у своїй голові, хто він є базуючись на його прізвищі та навіть залазить йому на коліна. Його приваблює її чесність навіть у фантазіях, її – що цей великий червонопикий дядько зацікавлений нею. З одного боку усе дуже невинно – навіть коли він її бачить голу у вісні, то лише для того аби помити голову і покласти спати:
Коли ж він ніс на руках маненьке, тепле, рожеве, безпомічне, тремтяче тільце, загорнене в мохнате простирало, щоб покласти в ліжко, в серці Комахи заколивалась така безкрая радість, така гостра й болюча ніжність до цієї маленької купки людського тіла, що він мимоволі прихилився до стінки і притиснув дівчинку до грудей
Тобто відчуття виключно батьківське (материнське?).
Наскільки доктор Серафікус відірваний від реального світу можна побачити з його дискусій про те, що він хоче дитину, ане одружуватись не входить у його наміри – він не розуміє і боїться жінок:
То правда, — казав Комаха, — що ще й досі чоловік XX-го віку, як і чоловік кам'яного, коли він хоче мати дитину, вступає у шлюб, але це свідчить тільки про недоречність нераціоналізованих традицій, що існують, і більше ні про що. Ми повинні перемогти природу й протиставити природі успіхи розумового розвитку. Чим відрізняється на сьогодні шлюбний акт дикуна з Сенеґалю й професора Оксфордського університету або дійсного члена College de France? Істотно нічим! Коли б людство було культурно розвиненіше, воно давно подбало б про те, щоб примітивний і некультурний спосіб дітонародження заступити іншим. Людство, на жаль, не вжило жадних заходів, щоб зробити з шлюбу вчинок, гідний інтелектуальної людини.
Поступово у книгу вводяться інші персонажі та їхні історії, найбільш яскравою з яких мабуть є Вер Ельснер – жінка нового часу, що не прагне по швидше вискочити заміж, якоюсь мірою західна жінка-вамп, але значно більше за цей стереотип. Для тих, хто хоче зрозуміти епоху і людей, у книзі подана її біографія, яку можна вивчати речення за реченням, стільки там інформації що читали, обговорювали, мріяли люди молодь яких припала на 1900-1920-ті роки.
Окремо варто підкреслити описи Києва періоду НЕПу, не лише наявність каварень (так у тексті) і театрів до наркоділків:
Між столиками каварні ходили якісь невизначені підозрілі особи: юнаки в пальтах з підведеними комірами і з зеленими виснаженими обличчями дідів та діди в довгих чорних сурдутах пасторів з рожевими обличчями юнаків. І ті, й ті мали вигляд театральних убивць із непершорядної сцени. Вони нахилялись до вуха тих, що сиділи за столиками, і пошепки пропонували кокаїн і морфій.
У мене є припущення, що частково доктор Серафікус базується на Агатангел Кримський – не лише професор-відлюдник, а й, згідно автобіографічному роману Андрій Лаговський – асексуальна особа.
March 8, 2024
З творами Віктора Домонтовича я раніше не стикалася. В першу чергу, в передмові, звертаєш увагу на строкату біографію автора, подій якої вистачило би не на одне людське життя. А потім читачів завбачливо попереджають, що автор не вважав себе письменником, а скоріше літературним експериментатором. Щось в цьому є...
Головний герой з прізвищем Комаха, якого всі звуть доктор Серафікусом є дуже дивним персонажем. Він займається науковою діяльністю, пише статті, постійно знаходячись в приміщенні серед книг і пилу. Друзів у нього немає, а з жінками ще складніше. Він соромиться, лякається і взагалі не любить зайвої балаканини, що перериває його роботу. З роками, Серафікус придумав теорію, що непотрібне йому те кохання і він чудово і без цього проживе. Лише з маленькою сусідською дівчинкою Ірусею йому приємно спілкуватись. Їх кумедні стосунки описуються на початку книги.
І так би і тягнулося життя головного героя, якби не давній знайомий Корвин, який познайомив Серафікуса з симпатичною і спокусливою акторкою Вер. А Вер - жінка наполеглива, тому перед її натиском навіть такий, як Серафікус, не встояв.
З другої половини, роман, описом кохання та філософією, нагадав мені нещодавно прочитані "Недуга" Євгена Плужника та "Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного. І якщо "Недуга" мені зовсім не сподобалась, то Підмогильному "Доктор Серафікус" програє. Мені не вистачило динаміки, якихось подій і завершеності. Тим не менш, певна, що ще повернуся до прочитання творів автора.
Головний герой з прізвищем Комаха, якого всі звуть доктор Серафікусом є дуже дивним персонажем. Він займається науковою діяльністю, пише статті, постійно знаходячись в приміщенні серед книг і пилу. Друзів у нього немає, а з жінками ще складніше. Він соромиться, лякається і взагалі не любить зайвої балаканини, що перериває його роботу. З роками, Серафікус придумав теорію, що непотрібне йому те кохання і він чудово і без цього проживе. Лише з маленькою сусідською дівчинкою Ірусею йому приємно спілкуватись. Їх кумедні стосунки описуються на початку книги.
І так би і тягнулося життя головного героя, якби не давній знайомий Корвин, який познайомив Серафікуса з симпатичною і спокусливою акторкою Вер. А Вер - жінка наполеглива, тому перед її натиском навіть такий, як Серафікус, не встояв.
З другої половини, роман, описом кохання та філософією, нагадав мені нещодавно прочитані "Недуга" Євгена Плужника та "Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного. І якщо "Недуга" мені зовсім не сподобалась, то Підмогильному "Доктор Серафікус" програє. Мені не вистачило динаміки, якихось подій і завершеності. Тим не менш, певна, що ще повернуся до прочитання творів автора.
February 16, 2020
Це все таке знайоме, шо аж жуть.
Головний герой ніби й хоче дітей, але як уявить, що для цього треба з жінками бачитись, ще й розмовляти з ними, то так западло стає, шо він сідає за книжки і думає свят-свят-свят, пронесло.
Зваблива нова сусідка заходить до нього в гості познайомитись, каже, ходім погуляєм, а він на це шось на кшталт "ти шо здуріла, у мене тут новий номер наукового журналу".
Прям-таки захопило, прочитав із задоволенням.
N.B. Окремі промені любові автору за згадку про Ахіллеса і Черепаху.
Головний герой ніби й хоче дітей, але як уявить, що для цього треба з жінками бачитись, ще й розмовляти з ними, то так западло стає, шо він сідає за книжки і думає свят-свят-свят, пронесло.
Зваблива нова сусідка заходить до нього в гості познайомитись, каже, ходім погуляєм, а він на це шось на кшталт "ти шо здуріла, у мене тут новий номер наукового журналу".
Прям-таки захопило, прочитав із задоволенням.
N.B. Окремі промені любові автору за згадку про Ахіллеса і Черепаху.
August 30, 2024
Я вже читала цей роман раніше цього року, але зараз перечитувала знов, бо нарешті вийшло доповнене видання!
З другого разу роман зайшов мені трохи краще, оскільки я вже була знайома з сюжетом та героями, тому могла просто розслабитися і плисти його хвилями.
Якщо при першому прочитанні більшість героїв були мені дивними і незрозумілими, то зараз я більше прониклася образом самого Серафікуса, дуже відчувала його в деяких ас��ектах - зокрема болісні спроби оточуючих увірватися в його рутину. Якщо чесно, мені здається я бачила подібних персонажів, поглинутих наукою, в навколоуніверситетському осередку, коли сама навчалася на мех-маті.
Але ані Вер, ані Корвин, аня Тася не стали мені більш зрозумілими. Однак за ними цікаво спостер��га��и.
В цьому виданні вперше були опубліковані нові глави, які відносно нещодавно були віднайдені в архіві. З одного боку вони вони дозволяють полянути на героїв (зокрема, на Серафікуса та на Тасю) трохи по-новому, бо ми бачимо, як вони трансформуються. Але з іншого боку, не скажу, щоб це прям геть змінило моє сприйняття роману в цілому.
Важливою частиною Віватівського видання є ще й примітки (це вдвічі смішно, бо автор багато іронізує з приводу тяги до приміток головного героя). Хоч вони і не явно виділені, а винесені на кінець тексту, що їх не надто зручно шукати, та вони дають додаткові пояснення щодо згаданих місць, персоналій, тощо (хоча іноді цього аж трохи забагато).
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
З другого разу роман зайшов мені трохи краще, оскільки я вже була знайома з сюжетом та героями, тому могла просто розслабитися і плисти його хвилями.
Якщо при першому прочитанні більшість героїв були мені дивними і незрозумілими, то зараз я більше прониклася образом самого Серафікуса, дуже відчувала його в деяких ас��ектах - зокрема болісні спроби оточуючих увірватися в його рутину. Якщо чесно, мені здається я бачила подібних персонажів, поглинутих наукою, в навколоуніверситетському осередку, коли сама навчалася на мех-маті.
Але ані Вер, ані Корвин, аня Тася не стали мені більш зрозумілими. Однак за ними цікаво спостер��га��и.
В цьому виданні вперше були опубліковані нові глави, які відносно нещодавно були віднайдені в архіві. З одного боку вони вони дозволяють полянути на героїв (зокрема, на Серафікуса та на Тасю) трохи по-новому, бо ми бачимо, як вони трансформуються. Але з іншого боку, не скажу, щоб це прям геть змінило моє сприйняття роману в цілому.
Важливою частиною Віватівського видання є ще й примітки (це вдвічі смішно, бо автор багато іронізує з приводу тяги до приміток головного героя). Хоч вони і не явно виділені, а винесені на кінець тексту, що їх не надто зручно шукати, та вони дають додаткові пояснення щодо згаданих місць, персоналій, тощо (хоча іноді цього аж трохи забагато).
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
January 20, 2023
З точки зору сучасної людини роман «Доктор Серафікус» - це катастрофа. Боже бережи Віру Агеєву, яка в передмові дала пояснення сюжету, і умінню читати художню літературу як образну і метафоричну, а не як таблоїдний репортаж.
Бо посудіть самі.
Доктор Комаха - це такий немодний київський Шеллон Купер 1920-х: дивний до чортиків учений, весь у собі. Дорослий чоловік «дружить» з п’ятирічною дівчинкою Ірцею. Вона йому сниться голенька, він дуже хоче мати таку дівчинку (без жінки, вони його лякають). Пізніше доктор каже, що «кохає її», п’ятирічну дитину. Дякувати автору, дівчинка зникає з поля зору і сюжету досить швидко.
Натомість з’являється Вер. Емансипована сучасна жінка з поголеною потилицею, яка з якоїсь незрозумілої примхи хоче Серафікуса, доки він не починає хотіти її.
Цю книжку я б радила читати з цікавості - якими були хиткі післяреволюційні роки у Києві. Дезорієнтоване суспільство того часу, його прагнення і віяння - от що направду цікаво
Бо посудіть самі.
Доктор Комаха - це такий немодний київський Шеллон Купер 1920-х: дивний до чортиків учений, весь у собі. Дорослий чоловік «дружить» з п’ятирічною дівчинкою Ірцею. Вона йому сниться голенька, він дуже хоче мати таку дівчинку (без жінки, вони його лякають). Пізніше доктор каже, що «кохає її», п’ятирічну дитину. Дякувати автору, дівчинка зникає з поля зору і сюжету досить швидко.
Натомість з’являється Вер. Емансипована сучасна жінка з поголеною потилицею, яка з якоїсь незрозумілої примхи хоче Серафікуса, доки він не починає хотіти її.
Цю книжку я б радила читати з цікавості - якими були хиткі післяреволюційні роки у Києві. Дезорієнтоване суспільство того часу, його прагнення і віяння - от що направду цікаво
April 2, 2024
Перш за все... хто такі "комборбезні карасинщики" і чому цей роман незавершений?!?! *рве на собі волосся і сумно дивиться на передпродаж нового віватівського видання, де мають бути опубліковані раніше невідомі уривки*
По-друге, доктор СерАфікус, а не фІкус.
По-третє, Домонтович, він же Віктор Петров, був дуже розумний дядько-науковець-філософ, писав інтелектуальні романи, якими поламає вам голову і знищить вашу впевненість у володінні українською мовою, а також, ймовірно, співпрацював з радянською розвідкою і був подвійним чи навіть потрійним агентом (документи ще засекречені, можемо лише спекулювати).
"Доктор Серафікус" — це роман про чудернацького ученого Комаху з Києва кінця 20-х років. Наш Василь Хрисанфович, за словами автора та найближчого друга Комахи Корвина, "абстракція та фікція", "манекен у капелюсі", "не людина, а так, амфібія, молюск", "паперова силюета", "тінь од людини", "гомункулус". Відлюдник, який цінує свої щоденні ритуали, має абсолютно нуль соціальних навичок, що межує з соціальною тривожністю, і перебуває в полоні химерних ідей на кшталт народити дитину без жінки і володіти всіма жінками, не володіючи жодною. Власне, кожен читач має право поставити йому власний діагноз: синдром Аспергера, аутизм та все, що ви зможете на нього натягнути.
Персонажі тут яскраві, але це інтелектуальна проза, тому нам важливий не сюжет, а теми й концепти. А поговорити тут є про що: і про кохання, і про людські стосунки, і про профанацію науки, і навіть про сучасне мистецтво (в автора одне з найцікавіших визначень, які я бачила, до речі).
Вам доведеться ґуґлити. Багато ґуґлити як на таку невеличку повість. Не лише невідомі слова на кшталт "тандитника" і "лямбриконів", а й чимало імен та назв — тут все максимально реалістично. Хто такий М. Новицький і яких "мочеморд" (тобто п'яниць) 🍷 він досліджує? Що це за культ Софії, яким у молодості захоплювався Корвин, і як це пов'язано з "вічною жіночністю"? (Повірте, якщо ви дізнаєтесь, що це, ви будете набагато краще розуміти, про що говорить цей художник в діалогах з Комахою і Вер)
"Доктор Серафікус" — це певною мірою зріз тогочасної інтелектуальної думки, соціальних віянь і трендів. Наприклад, якщо ви досі не знали, що на початку існування совка побутувала мода на вільні сексуальні стосунки, то на вас чекає сюрприз хД Навіть знайдеться кілька гейських жартиків (хоча деякі літературознавці інтерпретують стосунки Комахи й Корвина в тих пасажах як цілком гомосексуальні — в мене такого враження не склалося). Той самий культ Софії чи фройдистські сни є елементами цього полотна так само як і те, що курсистки на каву та тістечка ходили "у Франсуа або Семадені" (якщо цікаво, ґуґліть ці київські кафе).
Персонажі тут яскраві, але це інтелектуальна проза, тому нам важливий не сюжет, а теми �� концепти. А поговорити тут є про що: і про кохання, і про людські стосунки, і про профанацію науки, і навіть про сучасне мистецтво (в автора одне з найцікавіших визначень, які я бачила, до речі).
Вам доведеться ґуґлити. Багато ґуґлити як на таку невеличку повість. Не лише невідомі слова на кшталт "тандитника" і "лямбриконів", а й чимало імен та назв — тут все максимально реалістично. Хто такий М. Новицький і яких "мочеморд" (тобто п'яниць) він досліджує? Що це за культ Софії, яким у молодості захоплювався Корвин, і як це пов'язано з "вічною жіночністю"? (Повірте, якщо ви дізнаєтесь, що це, ви будете набагато краще розуміти, про що говорить цей художник в діалогах з Комахою і Вер)
"Доктор Серафікус" — це певною мірою зріз тогочасної інтелектуальної думки, соціальних віянь і трендів. Наприклад, якщо ви досі не знали, що на початку існування совка побутувала мода на вільні сексуальні стосунки, то на вас чекає сюрприз хД Навіть знайдеться кілька гейських жартиків (хоча деякі літературознавці інтерпретують стосунки Комахи й Корвина в тих пасажах як цілком гомосексуальні — в мене такого враження не склалося). Той самий культ Софії чи фройдистські сни є елементами цього полотна так само як і те, що курсистки на каву та тістечка ходили "у Франсуа або Семадені" (якщо цікаво, ґуґліть ці київські кафе).
А як красиво поноситься профанація наукової діяльності!
Назагал "Доктор Серафікус" нагадує мені прозу приблизно цього ж часу японських авторів: саморефлексія, розгублений чудернацький інтелектуал в новому світі, неможливість знайти своє місце в соціумі, самотність, стосунки або відсутність стосунків з жінкою нової доби і т.д. Тільки в Домонтовича набагато веселіше.
У Домонтовича в принципі сильний іронічний авторський голос.
Тепер до мінусів. Цей роман незавершений — і це найбільший мінус. Тому що ми кудись з цими всіма філософськими міркуваннями йшли, але так і не дійшли — і це страшенно мене роздратувало. Якби я могла обрати інший твір Домонтовича для знайомства, я б так і зробила (але читала на літературний клуб). Також у тексті відчувається певна недовершеність, наче це була лише перша-друга чернетка, яку автор мав ще трохи підкрутити хоча б структурно, видалити стрибучі самоповтори, але щось пішло не так, і роман вже вийшов у тому вигляді, в якому вийшов. Самі розсудіть, текст написаний у 1929 році, а опублікований аж у 1947. "Віват" обіцяє опублікувати твір з додатковими раніше неопублікованими розділами, які нещодавно знайшлись. Можливо, це допоможе, але поки я так само лишаюся відданим фаном Йогансена і ненависником Підмогильного з Домонтовичем десь посередині у нейтрал��ному статусі.
P.S. Загадка "комборбезних карасинщиків" стає в один ряд із "думом, що гудів із-під землі" Йогансена.
Наостанок така собі форма в порожнечі від Комахи та інші цитати:
По-друге, доктор СерАфікус, а не фІкус.
По-третє, Домонтович, він же Віктор Петров, був дуже розумний дядько-науковець-філософ, писав інтелектуальні романи, якими поламає вам голову і знищить вашу впевненість у володінні українською мовою, а також, ймовірно, співпрацював з радянською розвідкою і був подвійним чи навіть потрійним агентом (документи ще засекречені, можемо лише спекулювати).
"Доктор Серафікус" — це роман про чудернацького ученого Комаху з Києва кінця 20-х років. Наш Василь Хрисанфович, за словами автора та найближчого друга Комахи Корвина, "абстракція та фікція", "манекен у капелюсі", "не людина, а так, амфібія, молюск", "паперова силюета", "тінь од людини", "гомункулус". Відлюдник, який цінує свої щоденні ритуали, має абсолютно нуль соціальних навичок, що межує з соціальною тривожністю, і перебуває в полоні химерних ідей на кшталт народити дитину без жінки і володіти всіма жінками, не володіючи жодною. Власне, кожен читач має право поставити йому власний діагноз: синдром Аспергера, аутизм та все, що ви зможете на нього натягнути.
Персонажі тут яскраві, але це інтелектуальна проза, тому нам важливий не сюжет, а теми й концепти. А поговорити тут є про що: і про кохання, і про людські стосунки, і про профанацію науки, і навіть про сучасне мистецтво (в автора одне з найцікавіших визначень, які я бачила, до речі).
Вам доведеться ґуґлити. Багато ґуґлити як на таку невеличку повість. Не лише невідомі слова на кшталт "тандитника" і "лямбриконів", а й чимало імен та назв — тут все максимально реалістично. Хто такий М. Новицький і яких "мочеморд" (тобто п'яниць) 🍷 він досліджує? Що це за культ Софії, яким у молодості захоплювався Корвин, і як це пов'язано з "вічною жіночністю"? (Повірте, якщо ви дізнаєтесь, що це, ви будете набагато краще розуміти, про що говорить цей художник в діалогах з Комахою і Вер)
"Доктор Серафікус" — це певною мірою зріз тогочасної інтелектуальної думки, соціальних віянь і трендів. Наприклад, якщо ви досі не знали, що на початку існування совка побутувала мода на вільні сексуальні стосунки, то на вас чекає сюрприз хД Навіть знайдеться кілька гейських жартиків (хоча деякі літературознавці інтерпретують стосунки Комахи й Корвина в тих пасажах як цілком гомосексуальні — в мене такого враження не склалося). Той самий культ Софії чи фройдистські сни є елементами цього полотна так само як і те, що курсистки на каву та тістечка ходили "у Франсуа або Семадені" (якщо цікаво, ґуґліть ці київські кафе).
Персонажі тут яскраві, але це інтелектуальна проза, тому нам важливий не сюжет, а теми �� концепти. А поговорити тут є про що: і про кохання, і про людські стосунки, і про профанацію науки, і навіть про сучасне мистецтво (в автора одне з найцікавіших визначень, які я бачила, до речі).
Вам доведеться ґуґлити. Багато ґуґлити як на таку невеличку повість. Не лише невідомі слова на кшталт "тандитника" і "лямбриконів", а й чимало імен та назв — тут все максимально реалістично. Хто такий М. Новицький і яких "мочеморд" (тобто п'яниць) він досліджує? Що це за культ Софії, яким у молодості захоплювався Корвин, і як це пов'язано з "вічною жіночністю"? (Повірте, якщо ви дізнаєтесь, що це, ви будете набагато краще розуміти, про що говорить цей художник в діалогах з Комахою і Вер)
"Доктор Серафікус" — це певною мірою зріз тогочасної інтелектуальної думки, соціальних віянь і трендів. Наприклад, якщо ви досі не знали, що на початку існування совка побутувала мода на вільні сексуальні стосунки, то на вас чекає сюрприз хД Навіть знайдеться кілька гейських жартиків (хоча деякі літературознавці інтерпретують стосунки Комахи й Корвина в тих пасажах як цілком гомосексуальні — в мене такого враження не склалося). Той самий культ Софії чи фройдистські сни є елементами цього полотна так само як і те, що курсистки на каву та тістечка ходили "у Франсуа або Семадені" (якщо цікаво, ґуґліть ці київські кафе).
А як красиво поноситься профанація наукової діяльності!
"Примітки були прапором його наукових студій. Примітки виправдували сенс його розвідок. Здавалось, він писав статті не для того, щоб розробити яку-небудь наукову проблему, а тільки для того, щоб, деталізуючи, тішити себе накопиченням приміток. Комаха як учений існував у примітках.
Щодо цього, то Комаха не відрізнявся від своїх колег, бо їх наукова діяльність була так само не більше, як тільки приміткою до науки".
Назагал "Доктор Серафікус" нагадує мені прозу приблизно цього ж часу японських авторів: саморефлексія, розгублений чудернацький інтелектуал в новому світі, неможливість знайти своє місце в соціумі, самотність, стосунки або відсутність стосунків з жінкою нової доби і т.д. Тільки в Домонтовича набагато веселіше.
Він гадав, що рухається вперед, тим часом, рухалась епоха, а він лишався на тому ж таки місці".
У Домонтовича в принципі сильний іронічний авторський голос.
"На світі, мій друже, є гарненькі дівчатка. Кохання гарненької дівчини завжди гідне культурної людини, навіть коли людина є член двох академій".
Тепер до мінусів. Цей роман незавершений — і це найбільший мінус. Тому що ми кудись з цими всіма філософськими міркуваннями йшли, але так і не дійшли — і це страшенно мене роздратувало. Якби я могла обрати інший твір Домонтовича для знайомства, я б так і зробила (але читала на літературний клуб). Також у тексті відчувається певна недовершеність, наче це була лише перша-друга чернетка, яку автор мав ще трохи підкрутити хоча б структурно, видалити стрибучі самоповтори, але щось пішло не так, і роман вже вийшов у тому вигляді, в якому вийшов. Самі розсудіть, текст написаний у 1929 році, а опублікований аж у 1947. "Віват" обіцяє опублікувати твір з додатковими раніше неопублікованими розділами, які нещодавно знайшлись. Можливо, це допоможе, але поки я так само лишаюся відданим фаном Йогансена і ненависником Підмогильного з Домонтовичем десь посередині у нейтрал��ному статусі.
P.S. Загадка "комборбезних карасинщиків" стає в один ряд із "думом, що гудів із-під землі" Йогансена.
Наостанок така собі форма в порожнечі від Комахи та інші цитати:
"Я усвідомив у собі серафічну довершеність себе. Коли людина почуває себе неповною, вона шукає собі жінку, одну, дві, три або ж тисячу й три. Жінка або жінки повинні врівноважити цю неповноту його, ущерть, назавжди. Я — ніхто, але я хочу бути людством. І тому моєю сповненістю хай буде моя відсутність".
"Комаха заздрить Ірці. Після тридцятьох років усі книжки здаються прочитаними й всі продуманими. Він уже пізнав ту гірку огиду пересичености перед книжками, отеє taedium libelli, що з року в рік збільшується, і що від нього попри всі зусилля вже ніколи не можна звільнитись, коли зникає колишня юнацька віра в книжки й марною стає надія, що якась нова книжка раптом, як виграш у льотерії, принесе несподіваний дар визволення".
"Хороші люди повинні бути знайомі один з одним! Це обов'язок культурних людей!"
"Він був надто працьовитою людиною, і це йому шкодило. Він був більший і цікавіший од своїх приміткових студій і свого приміткового існування, але сумлінна працьовитість і тягар приміткової традиції були більші за нього".
July 16, 2024
Специфічно-цікава історія, яку б я схарактеризував як модерністську за стилем та формою. Читання цього роману дозволяє зануритися в атмосферу епохи, відчути та уявити, чим жила тогочасна інтелігенція, які були їхні настрої, сподівання і думки про майбутнє, яке тоді здавалося світлим.
November 7, 2023
Це мій другий після Підмогильного український модерніст, другий після "Міста" київський роман, і перший узагалі - про людину з аутизмом. Зізнаюсь, люблю роздавати діагнози персонажам, але цього разу усім моїм книжковим клубом одностайно зійшлися на тому, що профе��ор Комаха має виражено аутистистичні риси, що впливає на його стосунки з людьми, кар'єру і загалом життя. Я б ще приписала йому асексуальність через його бридливий жах у ставленні до сексу. Але Серафікус, себто професор Комаха, загалом змальовується як людина стоїчна, далека від гедонізму і насолод життя. Можливо, тому провокаційне загравання з темою кохання до дитини я врешті автору пробачаю - бо воно виражає прагнення героя до зрозумілої і безпосередньої комунікації, яку не здатні задовільнити складні, суперечливі, маніпулятивні дорослі. А ще діти не тягають його по каварнях проти ночі, порушуючи його усталений передбачуваний режим.
Я насолоджувалась і водночас трохи дратувалася тим, як автор повсякчас іронізує над інтелігенцією, рафінізованою інтелектуальністю - сам будучи представником аж ніяк не робітничого класу (Петров взагалі мав темне минуле, але про це я зараз не буду). Завдяки цій книзі, продираючись крізь нескінченні неймдропи, відкрила для себе "мочеморд"!
Окремо хочеться написати про Вер, довершено змальований (і, можливо, авторів улюблений) персонаж, жінка, що поводиться як тогочасний чоловік, чим викликає захоплення усіх навколо. Нігілістична, розумна, гарна, жорстока, примхлива жінка, що у своїх метушливих пошуках недосяжного так і не наближається до реального життя. Мене жахливо дратувала Вер як людина і дуже сподобалась як персонажка.
Про Корвіна писати не хочеться, бо що з нього взяти - мізогін **аний.
Мені здається, що увесь роман про це - про життя, що є лише тінню, ілюзією, даремною спробою схопити щось справжнє за хвіст. Що Корвін, що Комаха, що Вер - жоден з них не знає, як воно - жити насправді, кохати насправді. Втрата сенсу життя - тема не нова і характерна для модерністських творів, я лише не підозрювала, що Домонтович так одночасно щемко і насмішливо використає її у своєму романі.
І, звісно ж, Київ. Богемний, знайомий, рідний Київ. Чомусь "Доктор Серафікус" мені більш урбаністичний за "Місто", хоча саме останній визнаний як перший київський роман.
Дуже рекомендую!
Я насолоджувалась і водночас трохи дратувалася тим, як автор повсякчас іронізує над інтелігенцією, рафінізованою інтелектуальністю - сам будучи представником аж ніяк не робітничого класу (Петров взагалі мав темне минуле, але про це я зараз не буду). Завдяки цій книзі, продираючись крізь нескінченні неймдропи, відкрила для себе "мочеморд"!
Окремо хочеться написати про Вер, довершено змальований (і, можливо, авторів улюблений) персонаж, жінка, що поводиться як тогочасний чоловік, чим викликає захоплення усіх навколо. Нігілістична, розумна, гарна, жорстока, примхлива жінка, що у своїх метушливих пошуках недосяжного так і не наближається до реального життя. Мене жахливо дратувала Вер як людина і дуже сподобалась як персонажка.
Про Корвіна писати не хочеться, бо що з нього взяти - мізогін **аний.
Мені здається, що увесь роман про це - про життя, що є лише тінню, ілюзією, даремною спробою схопити щось справжнє за хвіст. Що Корвін, що Комаха, що Вер - жоден з них не знає, як воно - жити насправді, кохати насправді. Втрата сенсу життя - тема не нова і характерна для модерністських творів, я лише не підозрювала, що Домонтович так одночасно щемко і насмішливо використає її у своєму романі.
І, звісно ж, Київ. Богемний, знайомий, рідний Київ. Чомусь "Доктор Серафікус" мені більш урбаністичний за "Місто", хоча саме останній визнаний як перший київський роман.
Дуже рекомендую!
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 20, 2022
Мені просто подобається читати Домонтовича. Ніколи не знаєш, чим він здивує тебе в наступному рядку. І ніби прожила в голові кожного героя по кілька днів, але так і не зрозуміла, чим вони керуються у своїй поведінці.
Мова автора - насолода
Його думки - лабіринти
Його абзаци - пагорби, з яких видно місця, куди тобі раптом ��та��о сильно треба потрапити
Його герої настільки незвичайні і звичайні водночас, що лячно підійти ближче, щоб не втопитися у їхніх глибинах думок
Насолоджуюся свободою, яку автор розливає по своїх сторінках. Але його твори такі обірвані, що хочеться сваритися з ним, аби якось їх закінчив.
Але так, безумовно, краще.
Мова автора - насолода
Його думки - лабіринти
Його абзаци - пагорби, з яких видно місця, куди тобі раптом ��та��о сильно треба потрапити
Його герої настільки незвичайні і звичайні водночас, що лячно підійти ближче, щоб не втопитися у їхніх глибинах думок
Насолоджуюся свободою, яку автор розливає по своїх сторінках. Але його твори такі обірвані, що хочеться сваритися з ним, аби якось їх закінчив.
Але так, безумовно, краще.
November 5, 2023
Для мене це було друге за рік відкриття після "Міста" Підмогильного. Сподобався дуже неординарний головний персонаж з його дивакуватими поглядами на життя. Ну і звісно не міг не сподобатися Київ 20-х, змальований грубими мазками. Кав'ярні, у яких пропонують кокаїн і морфій? Ех, Київ уже не той.
Проте багато посилань до творів і подій того часу пройшли повз мене.
Проте багато посилань до творів і подій того часу пройшли повз мене.
July 6, 2023
Оце справді цікаво. Незаслужено обділений увагою твір, який по справленому враженню стоїть в одному ряду із Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести Майка Йогансена.
"Доктор Серафікус" - абсолютно міцно зроблений модерністський роман, який гарно вписується у ряд європейської літератури 20-х і нічим не поступається.
Майстерно і тонко описаний психологічний портрет соціально неадаптованого вченого Комахи-Серафікуса і його відносин з людьми і світом.
На фоні цього є також місто. Це не "урбаністичний" роман, де йому відводиться велика роль, але цікавіше за Місто Підмогильного. Принаймні нічим не гірше. Тому рекомендую.
Таку українську літературу XX ст я і шукав.
"Доктор Серафікус" - абсолютно міцно зроблений модерністський роман, який гарно вписується у ряд європейської літератури 20-х і нічим не поступається.
Майстерно і тонко описаний психологічний портрет соціально неадаптованого вченого Комахи-Серафікуса і його відносин з людьми і світом.
На фоні цього є також місто. Це не "урбаністичний" роман, де йому відводиться велика роль, але цікавіше за Місто Підмогильного. Принаймні нічим не гірше. Тому рекомендую.
Таку українську літературу XX ст я і шукав.
March 22, 2023
Книгу з цим романом брала в бібліотеці, але однозначно матиму на своїх полицях, щоб перечитати (замовила собі, ще навіть не дочитавши, на стільки «моє»).
Чудовий зразок урбаністичного твору напротивагу «страждальній укрліт» про нелегке життя й побут наших пращурів в українських селах. Міський роман, з вуличками Києва, трамваями, прогулянками й безліччю посилань на цікаві джерела. Психологічний, але легко читається, швидко занурює в атмосферу: кольори, пахощі, звуки, дотики…
Ніби читаєш переклад іноземного роману, на стільки чудовий і, знову ж таки, на мою думку, не типовий для української літератури. Можливо, якраз це через урбаністику й чудово вплетені автором філософські роздуми.
Діалоги з Ірцею - це щось в стилі Фредріка Бакмана, таке ж незаймане й казкове. Далі десь там буде дещо незрозуміле й в моїй голові навіть виникле паралель із сучасним витвором, вже кінематографу, і неочікувано заграє main theme з фільму «Леон кіллер», але це станеться потім. Самоуявлення Серафікуса для мене чимось схоже на «Перетворення» Кафки, можливо, через прізвище героя (Комаха). Лінія з Корвиним та Вер - це просто одразу кілька творів Ремарка в одному…
Як сказала моя хороша знайома, «Домонтович - це любов», і я знею погоджуюсь. Суцільна естетична насолода під час читання цього інтелектуального твору. І яка ж краса і гордість, що цей роман - від українського автора! Блискучий діамант на полицях української літератури.
Якщо ви згодні зі мною і знаєте подібні твори, порадьте, будь ласка)
Всім бажаю приємного ��итання, що б ви зараз не читали, але особливо, якщо це саме «Доктор Серафікус»!
Чудовий зразок урбаністичного твору напротивагу «страждальній укрліт» про нелегке життя й побут наших пращурів в українських селах. Міський роман, з вуличками Києва, трамваями, прогулянками й безліччю посилань на цікаві джерела. Психологічний, але легко читається, швидко занурює в атмосферу: кольори, пахощі, звуки, дотики…
Ніби читаєш переклад іноземного роману, на стільки чудовий і, знову ж таки, на мою думку, не типовий для української літератури. Можливо, якраз це через урбаністику й чудово вплетені автором філософські роздуми.
Діалоги з Ірцею - це щось в стилі Фредріка Бакмана, таке ж незаймане й казкове. Далі десь там буде дещо незрозуміле й в моїй голові навіть виникле паралель із сучасним витвором, вже кінематографу, і неочікувано заграє main theme з фільму «Леон кіллер», але це станеться потім. Самоуявлення Серафікуса для мене чимось схоже на «Перетворення» Кафки, можливо, через прізвище героя (Комаха). Лінія з Корвиним та Вер - це просто одразу кілька творів Ремарка в одному…
Як сказала моя хороша знайома, «Домонтович - це любов», і я знею погоджуюсь. Суцільна естетична насолода під час читання цього інтелектуального твору. І яка ж краса і гордість, що цей роман - від українського автора! Блискучий діамант на полицях української літератури.
Якщо ви згодні зі мною і знаєте подібні твори, порадьте, будь ласка)
Всім бажаю приємного ��итання, що б ви зараз не читали, але особливо, якщо це саме «Доктор Серафікус»!
October 21, 2022
ЩоМій другий твір Домонтовича. Автор має багато цікавих, абсурдних, передових думок і потішних героїв, яких любиш. Однак мені в його творах бракує цілісності. Домонтович любить стрибати в нові сюжетні гілки, але це відбувається доволі несподівано, тому не інтригує, а чинить дискомфорт. Я схильна обирати романи, де кожна гілка підсилює головну проблематику, натомість Доктор — це горизонтальна історія, де немає ані кульмінації, ані відчуття зав'язки/завершення.
Але по фану читати прикольно. Поліаморію, бісексуальність й асексуальність винайшло не наше покоління if you now what I mean.
Що цікаво — порівнювати Домонтовича й Підмогильного як двох засновників жанру українського інтелектуального роману. Усе, як завжди, крутиться навколо кохання (дякую, дуже дякую), головний герой, як завжди, — чоловік із наукових кіл, місце подій — Київ. Вклоняюся Домонтовичеві за те, що він не відсипав своїм героям щедро мізогінії, як д е я к і... На його романах якшошо можна відпочити після Підмогильного і його Степанів. Водночас Підмогильний неймовірно пише й мав би стати нашим широко цитованим класиком. Примітка: "неймовірно пише" — це не про 5 сторінок поспіль рандомної наукової нудятіни, вписаної в діалоги героїв, вибачте...
Але по фану читати прикольно. Поліаморію, бісексуальність й асексуальність винайшло не наше покоління if you now what I mean.
Що цікаво — порівнювати Домонтовича й Підмогильного як двох засновників жанру українського інтелектуального роману. Усе, як завжди, крутиться навколо кохання (дякую, дуже дякую), головний герой, як завжди, — чоловік із наукових кіл, місце подій — Київ. Вклоняюся Домонтовичеві за те, що він не відсипав своїм героям щедро мізогінії, як д е я к і... На його романах якшошо можна відпочити після Підмогильного і його Степанів. Водночас Підмогильний неймовірно пише й мав би стати нашим широко цитованим класиком. Примітка: "неймовірно пише" — це не про 5 сторінок поспіль рандомної наукової нудятіни, вписаної в діалоги героїв, вибачте...
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 4, 2024
"Доктор Серафікус" – інтелектуальний роман, виданий в 1947 році, про пана Комаху на прізвисько доктор Серафікус через свою серафічність (від слова серафічний – янгольський, належний до вищих сфер, натякає на "неземну природу"), замкнутість і ди��акуватість веде самотній спосіб життя, коло його спілкувань обмежується маленькою дівчинкою Ірцею та кращим другом Корвиним, який знайомить Комаху з ексцентричною акторкою Вер і там все закручується у любовний трикутник і не тільки...😏
Серафікус, будучи науковцем, намагається зрозуміти світ через раціональні та наукові методи, проте стикається з моральними дилемами, які не можуть бути вирішені лише розумом...
Неймовірна подорож у світ філософських роздумів та внутрішніх конфліктів з насиченою літературною мовою, детальними описами та алюзіями.
Неординарна та не схожа ні на одну книгу історія!
Піднімаються філософські теми: самотності, відчуження, любовного трикутника, дружби, пошуку сенсу життя та моральних принципів.
Захопливо було дослідити життя та внутрішній світ української інтелігенції початку ХХ століття!
"Бажання, сховані й притлумлені вдень, прокидаються вночі. У нічних снах вони набувають реальності, й людина пізнає нарешті те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неї невідомим і неуявленим.
Коли б люди не бачили снів, може, вони ніколи не довідались би про те, що існує.
Тільки у снах розкривається справжній сенс наших бажань".
"Мати дитину?! Це не така проста річ, як може здатися на перший погляд. Щоб мати дитину, треба одружитись!.. Отже, іншими словами, зробити низку вчинків, часто безглуздих, смішних і, кінець кінцем, недоречних".
Читайте, книга не залишить нікого байдужим!!!!
А ви знали, що Віктор Домонтович (справжнє ім'я Віктор Петров) – один із найзагадковіших видатних українців?
Цікавинки з біографії інтелектуала:
🔹Письменник, історик, філософ, археолог, етнограф, літературознавець, мовознавець, соціальний антрополог, культуролог, доктор історичних та філологічних наук, розвідник.
🔹Одним з перших в українській літературі (разом з Валеріаном Підмогильним) почав писати у жанрі інтелектуального роману та романізованої біографії.
🔹Писав також під псевдонімами Віктор Бер, Віктор Петренко та Борис Веріґо.
🔹Псевдонімом В. Домонтович підписував лише свої художні твори і зазначав, що це прізвище сягає корінням литовської доби і в литовській мові "damauntas" означає “той, що багато каламутить”.
🔹Філософські твори підписував псевдонімом Віктор Бер, що означало "біологічний еквівалент рентгена".
🔹Бу�� близьким товаришем Миколи Зерова та закохався у його дружину Софію, яка відповіла йому взаємністю. У них розпочався роман та лише через 30 років, а саме у 1957, Віктору та Софії вдалось одружитись.
🔹Шпигун США, агент КДБ, офіцер Рейху чи навіть 3 в 1? Шпигун чи герой-розвідник? Є багато версій...
🔹Знав десяток мов, мав гострий розум розвідника, його інтелектуальний потенціал захоплював сучасників.
Вражаючий життєпис Домонтовича вартує особистого дослідження (детальніше про нього у проєктах "Шалені авторки", "У пошуках істини", "Степан Процюк", "Історія для дорослих") та міг би стати сюжетом пригодницького фільму🔥
Українського Джеймса Бонда знайдено!
Більше про світ книг, мистецтва та кіно у телеграм-каналі "КНИГИ й ЦІКАВИНКИ📚"
Серафікус, будучи науковцем, намагається зрозуміти світ через раціональні та наукові методи, проте стикається з моральними дилемами, які не можуть бути вирішені лише розумом...
Неймовірна подорож у світ філософських роздумів та внутрішніх конфліктів з насиченою літературною мовою, детальними описами та алюзіями.
Неординарна та не схожа ні на одну книгу історія!
Піднімаються філософські теми: самотності, відчуження, любовного трикутника, дружби, пошуку сенсу життя та моральних принципів.
Захопливо було дослідити життя та внутрішній світ української інтелігенції початку ХХ століття!
"Бажання, сховані й притлумлені вдень, прокидаються вночі. У нічних снах вони набувають реальності, й людина пізнає нарешті те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неї невідомим і неуявленим.
Коли б люди не бачили снів, може, вони ніколи не довідались би про те, що існує.
Тільки у снах розкривається справжній сенс наших бажань".
"Мати дитину?! Це не така проста річ, як може здатися на перший погляд. Щоб мати дитину, треба одружитись!.. Отже, іншими словами, зробити низку вчинків, часто безглуздих, смішних і, кінець кінцем, недоречних".
Читайте, книга не залишить нікого байдужим!!!!
А ви знали, що Віктор Домонтович (справжнє ім'я Віктор Петров) – один із найзагадковіших видатних українців?
Цікавинки з біографії інтелектуала:
🔹Письменник, історик, філософ, археолог, етнограф, літературознавець, мовознавець, соціальний антрополог, культуролог, доктор історичних та філологічних наук, розвідник.
🔹Одним з перших в українській літературі (разом з Валеріаном Підмогильним) почав писати у жанрі інтелектуального роману та романізованої біографії.
🔹Писав також під псевдонімами Віктор Бер, Віктор Петренко та Борис Веріґо.
🔹Псевдонімом В. Домонтович підписував лише свої художні твори і зазначав, що це прізвище сягає корінням литовської доби і в литовській мові "damauntas" означає “той, що багато каламутить”.
🔹Філософські твори підписував псевдонімом Віктор Бер, що означало "біологічний еквівалент рентгена".
🔹Бу�� близьким товаришем Миколи Зерова та закохався у його дружину Софію, яка відповіла йому взаємністю. У них розпочався роман та лише через 30 років, а саме у 1957, Віктору та Софії вдалось одружитись.
🔹Шпигун США, агент КДБ, офіцер Рейху чи навіть 3 в 1? Шпигун чи герой-розвідник? Є багато версій...
🔹Знав десяток мов, мав гострий розум розвідника, його інтелектуальний потенціал захоплював сучасників.
Вражаючий життєпис Домонтовича вартує особистого дослідження (детальніше про нього у проєктах "Шалені авторки", "У пошуках істини", "Степан Процюк", "Історія для дорослих") та міг би стати сюжетом пригодницького фільму🔥
Українського Джеймса Бонда знайдено!
Більше про світ книг, мистецтва та кіно у телеграм-каналі "КНИГИ й ЦІКАВИНКИ📚"
February 18, 2023
Дуже химерна історія, але читається цікаво й затягує попри рівний, простуватий сюжет. Філософська і трохи загадкова.
Доктор Серафікус як літературний персонаж точно надовго запам‘ятається. Люблю книжки про таких дивакуватих людей. Здається малоймовірним, що в нього міг бути реальний прототип, але хтозна. В романі він дуже органічний)
Автор віртуозно зображує епоху 20-х у Києві, влучні описи прямо занурюють і закохують в історичну атмосферу довоєнного міста.
Домонтович, як мені здалося, трохи дивно закінчує свої романи, ніби обриває. Втім, від цього вони не втрачають своєї привабливості для мене. Планую продовжити знайомство з творчістю автора.
Доктор Серафікус як літературний персонаж точно надовго запам‘ятається. Люблю книжки про таких дивакуватих людей. Здається малоймовірним, що в нього міг бути реальний прототип, але хтозна. В романі він дуже органічний)
Автор віртуозно зображує епоху 20-х у Києві, влучні описи прямо занурюють і закохують в історичну атмосферу довоєнного міста.
Домонтович, як мені здалося, трохи дивно закінчує свої романи, ніби обриває. Втім, від цього вони не втрачають своєї привабливості для мене. Планую продовжити знайомство з творчістю автора.
August 10, 2024
Принаймі я розумію, чому цього твору не було серед програмних за часів совітів, не було і в девʼяностих, але тепер на слуху. Композиційно розірваний, зате правдиво описує роботу професора-інтелектуала в добу тоталітаризму, я б порівняла з «Перевтіленням» Кафки, але це виключно моє порівняння.
March 31, 2024
Те, як пише Домонтович, для мене завжди радість і насолода. Опис доби, епохи, звичок, Києва, України... Це влучно, в'їдливо, алегорично. Але знімаю зірочку за обірваність історії, бо не Вірю у її закільцьовану нескінченність. Проте... Можливо, для Комахи все таки нескінченно.
Одна з найцікавіших думок - жага батьківства, турботи. Те саме у "Кирпатому Муфістофелі" Винниченка. Цікаво, якби не совєти, інститут українського батьківства був би іншим, нагадував би більше європейську модель з рівним залученням батька й матері у виховання дитини? Чомусь здається, що так.
Одна з найцікавіших думок - жага батьківства, турботи. Те саме у "Кирпатому Муфістофелі" Винниченка. Цікаво, якби не совєти, інститут українського батьківства був би іншим, нагадував би більше європейську модель з рівним залученням батька й матері у виховання дитини? Чомусь здається, що так.
January 14, 2020
Перше знайомство з Петровим-Домонтовичем. Мушу сказати, що психологізм у творі - непересічний - у нас є постать Серафікуса - "святого й непорочного" науковця, що крім книг і доброго сну зацікавлень не має. Коли йому стикнутися зі справжньою жінкою та любов'ю, що з того вийде? В творі є любовний трикутник. Він перевіряє на міць дружбу. Не розумію, чому деякі рецензенти знайшли в цій дружбі гомосексуальні почуття - я зовсім такого не помітив. Мені здається, що, рівняючи цей текст з тим же "Андрієм Лаговським" Кримського, прихильність і взаємність між чоловіками просто напросто виражалася в той час більш яскраво. Твір рясніє відголосками до мистецтва - тут і кубізм, і конструктивізм, згадка про Пікассо, про горбатого художника, що клеїть вирізки з чорного паперу на паспарту — таким чином "виліплює" портрети людей — нагадує Анрі Матісса. Це свідчить про витонченість Петрова.
June 15, 2022
Під кінець року треба закривати ста��і та нові гештальти. "Доктор Серафікус" (наголос на "А") авторства таємничого, блискучого автора інтелектуальної прози 20-х ХХ ст. Віктора Домонтовича це та книга, яку відкладав дуже давно. Після прочитання "Дівчинки з медведиком" (до слова, однойменна вистава в "Театрі на Подолі" нікуди не годиться, книга ж без сумніву геніальна і справедливо входить в канон укрліту) якось не знаходилось часу на історію про професора Комаху))), про його дивакуватості та внутрішній світ. Як мало в укрліті текстів про місто, про Київ, про те, як жилося в Києві у 10-х та 20-х роках ХХ ст., в які каварні (орфографія 20-х )))), якими вулицями ходили, як засмагали на пляжах, як купалися в Дніпрі. Це хороший екскурс в побут тих часів. Виявляється, професор Серафікус мешкав на Лук'янівці, навпроти ВРП (хто в темі зрозуміє). Одним словом, текс короткий, густий, цікавий.
Read
April 15, 2021Люблю Домонтовича за глибину, за цілісність героїв, за їхню нетривіальність (навіть, коли вони говорять як їм нудно), за контекст і за тисяча і один референс, в який хочеться заглибитись після прочитання.
Read
September 28, 2020Чи не перший український письменник, якого я добровільно взяла в руки з часів школи. Я б не сказала, що наповнення геніальне, але проза - блєск і європейська осанка.
April 13, 2023
Перечитувала. Цікавий, інтелектуальний текст любого мені В. Домонтовича
Displaying 1 - 30 of 50 reviews